Версія для друку Версія для друку

ІВАН ПОПОВИЧ ПЕРЕД ТУРНЕ ПО ЄВРОПІ ЗАВІТАВ НА МАЛУ БАТЬКІВЩИНУ

Те, що Іван Попович черпає свою енергію в рідних батьківських місцях, там, де проходило його дитинство і юність, він часто розповідає своїм київським друзям за філіжанкою кави. В Осої народжувалися перші його пісенні твори, які вже звучали на багатьох континентах, де гастролював отаман Карпат.

А ось на минулому тижні Іван Дмитрович завітав у редакцію газети «Нове життя». Щоразу коли він навідується в колектив, повсякчас приносить приємні новини – обов’язково щось в його житті сталося помітне, значуще. І він просто поспішає поділитися із газетярами радістю.

−На кілька днів я завітав додому, − розпочав свою розмову І.Попович. – Трохи відпочину, наберуся свіжого гірського повітря, поп’ю холодної джерельної водички і поїду в турне за кордон. П’ятого вересня будемо виступати в Дюсельдорфі, шостого вересня у м. Кельн. (Німеччина). Потім переїжджаємо в Італію. Дванадцятого вересня даємо концерт в м. Брешія, тринадцятого вересня — в Мілані, дев’ятнадцятого вересня – в Казерті, двадцятого вересня – в Неаполі, двадцять першого вересня — в Салермо, двадцять шостого вересня – в Римі, двадцять сьомого вересня — в Болоньї (це пов’язано з тим, що і в Німеччині, і в Італії дуже багато працює наших земляків). Зароблені гроші, а це – левова частка буде перераховано воїнам АТО.

Ведуться переговори також про виступи найближчим часом у США, Агрентині, Канаді і Австралії.

Щодо вартості квитків, то Іван Попович каже що на ціні він не наполягає. Бо в основному йдуть на концерт наші краяни. А вони заробляють там гроші нелегко.

Одного разу, згадує Іван Дмитрович, його запросили в Нью-Йорк в гості. Жили заробітчани в підвалі. У одній кімнаті знаходилися 12 чоловік. На всіх одна кухня, один туалет. То нам тут здається, що вони там гроші гребуть, а насправді, в них нелегка доля. Кожна зароблена копійка дається важкою працею. Ще більше гнітить серце те, що ти далеко від рідні. І попри все, нам, артистам, йдуть назустріч. Концертні зали майже переповнені. Артисти виступають навіть у церквах.

Цікаво було дізнатися у І.Поповича, які найбільше пісні доводиться виконувати.

−Найбільше люблять «Золото Карпат», «Василина», «Більше між нами розлук не буде»,  «Україно, я тобою горджусь», «Закарпаття моє», та українські народні пісні.

−А як готуєте свій репертуар?

−Це таїна кожного співака. Саме серце підказує, що найбільше подобається сучасному слухачеві. Адже аудиторія завжди непроста. Серед сивочолих ветеранів чимало молоді. Отже, треба розраховувати на кожного, коли виходиш на сцену. Часто трапляється так із молодими співаками: дає концерт, а вже після виконання другої чи третьої пісні глядачі починають виходити із залу. Це, звісно, недопустимо. Артист завжди повинен тримати руку на пульсі часу.

−А як ви, власне, підбираєте свій репертуар? Адже поетів, які пропонують вам свої пісні, багато. Які тексти вибираєте?

−У мене кабінет завалений книжками. Гори рукописів. Чомусь поети в основному пишуть про Карпати, напевне, вважають що саме таким текстом я надаю перевагу. Скажу відверто: це не так. Для мене немає значення чи це Василь Кузан, Андрій Демиденко, Вадим Крищенко чи Дмитро Павличко. Для мене головне зміст. Щоб пісня стала відомою, 25 відсотків залежить від поета, 25 – від композитора, і 50 – від співака, як він її виконає. Скажу більше: для кожного співака пишеться конкретна пісня. Я особисто сам написав багато пісень для свого репертуару. Працюючи над твором, ти повинен усе зробити для того, щоб потрапити у серце і душу слухача. Дуже багато залежить від поетичного тексту, а музика повинна розкривати його зміст, повсякчас супроводжувати. Саме тому я дуже прискіпливо ставлюся до свого репертуару. Слухачі гарно відгукуються про мої пісні, які вже стали в народі популярними. При їх виконанні люди  в залі встають і співають разом зі мною. Це, на мій погляд, найбільша відзнака за твою творчість.

−А як ви ставитеся до різного роду радіо ФМ? Вони далеко не налаштовані на українську пісню. Перевагу надають чомусь російському.

−Я принципово не слухаю ФМ. Там і справді виконують здебільшого російськомовні пісні. Я недавно говорив із керівником «Закарпаття ФМ», запропонував йому свої диски і відеоматеріали. А він відповів просто, майже не роздумуючи: «А ми виконуємо пісні на замовлення». Згоден. Але й стояти на місці не можна, треба розкручувати українську пісню. Вважаю, слухачі обов’язково потягнулися б до творів Василя Зінкевича, Павла Дворського, Павла Зіброва, Віталія Білоножка, Алли Кудлай.

Не могли ми оминути й таку тему як проведення всеукраїнського фестивалю «Іван Попович збирає таланти», започаткований кілька років тому. Фестиваль відкриває молоді таланти не лише Закарпаття, України, але із-за кордону. У розмові Іван Дмитрович зізнався, що спонукало його взятися за проведення фестивалю під іменним брендом, − те, що він народився в пісенному краї. Понад тридцять років тому написав пісню «Закарпаття моє», яку й дотепер з успіхом виконує. А всього у його репертуарі понад 300 пісень і всі українською мовою.

На жаль, цьогоріч фестиваль не відбудеться. Намічав провести його у рідному селі. Вже було долучилися до його проведення посол Болгарії, начальник управління культури облдержадміністрації Юрій Глеба, Іршавський міський голова Степан Бобик. Уже були поступили заяви на участь у фестивалі з Болгарії, Словаччини, Румунії та Польщі. Та колишній голова ОДА Василь Губаль відмовив, сказав що нема можливості, усі кошти відправляємо воїнам АТО. Будемо співпрацювати, каже І.Попович, уже з новим керівником області. Думаю, наступного року нам вдасться його провести.

Свого часу велику спонсорську допомогу надавали під час проведення фестивалю колишній Осійський сільський голова Василь Турянин, кандидат у народні депутат України Степан Деркач та директор Центрального табору туристського активу учнів с. Осій Іван Матіко.

Про фестиваль лише позитивні відгуки. Справа в тому, що про його проведення відомо у багатьох куточках світу. Він транслювався на Першому національному каналі. А туди, самі знаєте, не так легко потрапити. Коли тебе показують на весь світ, значить, ти вже чогось вартий. У 2012 році гостею фестивалю була відома українська естрадна співачка Євгенія Власова, яка дуже високо оцінила проведення пісенного змагання і висловила задоволення високим рівнем професійності учасників, їх бажання проявити себе на сцені.

Водночас І.Попович каже, що на Закарпатті давно не було подібних фестивалів. А за радянських часів були пісенні змагання хорів, самодіяльних ансамблів, співаків.

−Але ви не тільки мрієте про проведення фестивалю. Осій міг би стати стартовою площадкою для зйомок гарних відео кліпів.

−А я над цим якраз і працюю, − приязно усміхається Іван Дмитрович. – Уже чимало зробив для цього в урочищі Кам’янка. Найперше, звів гарний будинок. У перспективі тут мрію знімати свою программу «На гостину до Івана Поповича». До нас, переконаний, потягнуться відомі особистості з усієї України.

Співак постійно повинен бути у творчому пошуку. Щоразу шукати щось нове. У своїй творчості він орієнтується на народний мелос, намагається торкнутися глибинних джерел народної творчості. Усе життя мріє осмислити природу фольклору. Тому й став тим, ким є. Сучасним затребуваним співакам, на виступи яког чекають слухачі у багатьох куточках світу.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар