Віртуальне інтерв’ю з розривом у часі – на десятиліття
Іршавщина знає, як і переважна більшість закарпатців, свого земляка Адальберта Ерделі здебільшого в іпостасі геніального художника, одного із засновників сучасної закарпатської школи живопису. Кількаріч тому, завдячуючи надзусиллям ректора Закарпатського художнього інституту, професора Івана Небесника та наданого учнем Ерделі, художником і викладачем Ужгородського коледжу мистецтв українського перекладу Павла Балли в Ужгородському видавництві Олександри Гаркуші вийшов солідний фоліант «Адальберт Ерделі ІМЕN Літературні твори Щоденники Думки».
Опираючись на роман ДІМОН та роман із життя підкарпатського художника у Мюнхені ІМЕН, ми і зробили таку своєрідну спробу показати митця не просто художником, але ще й неперевершеним майстром слова, філософом, чиє світобачення сприймає новітні, сучасні йому наукові й світоглядні віяння, тенденції і відкриття. Звичайно, пропоновані читачеві «відповіді» є вирваними із загального контексту, подекуди заскладні конструктивно, зі специфічною філософсько-релігйною наповненістю. Сподіваємося, що читач зуміє подолати такого роду труднощі та осягне глибини думки і висоти духу, що їх опанував Адальберт Ерделі.
– Художник досконаліший за просту людину?
– Ми все знаємо поверхово. Всі наші знання нестійкі. Наші знання зараз базуються на п’яти органах чуття. І доти людина не буде досконалою, поки органів чуття не стане сім. Це моє тверде переконання. Художні душі мають сім органів чуття. Їхнє бачення не має меж, бо їх серце й очі так влаштовано, що вони можуть побачити таємницю творчості, роботи, життя, людського буття, кожного окремо і всіх разом.
Вони щасливі у вічному нещасті земного життя: вони щасливі у безконечному спогляданні світу, кольору, форми; щасливі у вічно іншому проявленні нескінченної енергії; щасливими є художні душі, що бачать, бо вони здатні побачити Бога.
<…> Я не тільки вірю, а й знаю. Шостий і сьомий органи чуття властиві нам, «художнім душам». Це ніщо інше, як окрім відомих п’яти органів чуття, шостий – всебачення, сьомий – здатність вмістити себе у всесвіті.
Вмістити себе у всесвіт можна тільки шляхом любові; побачити все можна шляхом мистецтва.
– Ваше покликання в житті?
–Бог створив мене для того, щоб я його пізнав і любив його.
– Ви довго не одружувалися?
– Для більшості митців дружина є прокляттям, якщо не є його надихаючим демоном. Деякі жінки здатні навіть зробити зі свого чоловіка митця. Але справжній митець завжди залишається самим собою…
– Ви кохали і Вас кохало багато різних жінок, але одружилися саме зі своєю натурницею Магдалиною.
– Зрозуміло, однак, чому Рєпін або Роден одружилися зі своїми натурницями. Це зрослося з їх мистецтвом, з їх головною ідеєю. Коли Роден мав потребу в гарному неможливому русі, то натурниця моментально вгадувала, чого бажає метр, і вони обоє були тільки святими засобами чистого мистецтва; натурниця з творцем-художником вічно живуть разом у творі.
– Ви по-різному сприймаєте чоловіка і жінку?
– Жінку вважаю ілюзією. Вона буде для мене тільки настроєм. Не чекаю від неї великих справ, її таємниця – її серце. Суть же чоловіка – його думка. Ми, чоловіки, повинні створювати, робити, а ви жінки, маєте ніжно стерти з нашого чола перли поту тяжкої праці. Ми ж за це платимо вам любов’ю, впродовж цілого життя. Нехай жінка залишається як ілюзія, щоб вона могла найважчу думку чоловіка зробити легшою лиш однією своєю усмішкою. Ви маєте бути в будинку сонячним променем, і вашим найкращим твором має бути дитина. Це ваша доля. Ми все робимо заради вас – заради жінки і дітей. Часто дивлячись з-під нахмурених брів, ми все ж ніжно гладимо ваші добрі руки, але завжди залишайтеся ілюзією, граційністю, ніжністю…
– Народжений у провінції, здобувши освіту у столиці, ім’я своє Ви утвердили в Європі.
– Моє життя – мов два квартети. Пештський – наповнений сонячним світлом; а другий, провінційний квартет, був сумним, як дощовий осінній день.
– Як довго живе картина?
– Ця картина – нічого і все. Нічого, бо не говорить до вас популярною мовою, і все, бо можете в ній побачити те, що захочете. А щоб ви могли побачити те, що й я, спромога ваших очей має стати подібною до моїх. Кожна картина – це те, що ми в неї вкладемо. Якщо вкладаємо моду – то матиме коротке життя; якщо незмірну глибину, – тоді матиме вічне життя.
– Чи дано глядачеві побачити довершеність в картині — те, що й автору полотна?
– …Ця картина не закінчена. І я ніколи її не закінчу, бо людство – світ думок, почуттів і бажань триває надалі, любов і мистецтво навічно залишаються незавершеними. Тож чи можете зрозуміти тепер, чому ця картина одночасно є і нічим, і всім?.. З нічого і всього за допомогою розуміння, почуттів, думки і волі народжується щось.
< …> Справжнє мистецтво – анормальне, індивідуальне самовираження. Найчастіше твір залежить не від того, що створює художник, а від того, як створює. І таємниця безконечності Господа полягає в тому, що світ, як кажуть, він створив з нічого. Своїм словом… І це залишиться навіки його таємницею. Велич кожного митця в тому, щоб малими засобами сказати якнайбільше, а велич Господа в тому, що з нічого робить все…
– А в чому правда на землі?
– Сьогодні законом є життя, завтра смерть є святою, правдою є завжди те, що накаже ситуація.
<…> Немає потреби робити те, до чого нас примушує видимість. Вимоги видимості – середовища, суспільства, ми повинні формально задовольняти, але якщо є сила, яка заради самовираження в нас постійно нуртує, і вона проб’ється, видимість зникне, ніби її ніколи й не було.
– Для вас відкрилася суть, таїна творчості?
– Мистецтво і любов – це самовираження Людини. І коли людина, виражає себе у цих двох вимірах, тоді вона живе. Через оце самовираження невідома енергія дала життя такій людині, в якій я бачу вершину земного створіння.
… Вдихнув у нього невмирущу душу – зробив це з мистецтвом … З матерії сформував тіло, зробив це з любові… І перша людина була створена.
Я не можу по-іншому уявити собі таїну творчості і творення.
Якось так я уявляю секрет всякого творення і на землі, здійснюваного людиною.
– Маєте настільну книгу?
– … я щодня читаю Біблію і не тому, що це Біблія. Не тому, що в кожному її рядку є наука, філософія, мистецтво і любов; що з кожного рядка як художник я міг би малювати, як письменник – міг би писати, як митець – творити, як геній – завжди спостерігати. А тому, що її таємниця – у вічній переміні. Це і є таємниця створення, мистецького творення, природи, життя.
Це вічна змінність споглядання, тисячолика краса безконечної перспективи заради спасіння людини і укріплення великого твору новою переміною: трансцендентальним зникненням Христа. Божественна краса! Читаю, бо знаходжу в ній усе для спасіння людини, стільки образів, скільки хочу. В кожному образі сказано по іншому: «Люби ближнього, як самого себе!», « Люби свого Господа всім серцем, усією душею і усією силою!».
Самовільно дозволив собі зайти у світ нашого геніального земляка А. Ерделі
Михайло ІСАК.