Версія для друку Версія для друку

ВІН ПАМ’ЯТАЄ, ЯК БАТЬКО СТАВАВ НА КОЛІНА…

Цим фактом у міліцейській частині своєї біографії Юрій М.Марущинець по-особливому гордиться. Він і досі переконаний, що  міліція має авторитет тоді, коли її підтримує населення та влада. А вже як похідне від цього – правоохоронці повинні  бути  представлені у ній. Як начальник районного відділу Юрій Михайлович поставив перед своїми підопічними завдання: йти у владу. Варто зазначити,  що вони його успішно виконали.  У ті роки п’ять міліціонерів стали депутатами районної ради. У всіх сільських радах, як мінімум,  по одному депутату –  із правоохоронців. Троє – Марія М. Макарова, Василь В. Звонар і Михайло І. Станинець – стали сільськими головами, відповідно, у Вільхівці, Осої та Арданові. Сам керівник цієї силової структури разом іще із чотирма іршавчанами  достойно представляв  Іршавщину в обласній раді.  Це стало можливим через чотири роки – у 1998 році – відколи його призначили начальником Іршавського районного відділу УМВС України в Закарпатській області.

Юрій М. Марущинець шість із половиною років пропрацював на цій посаді. То був період не з легких. Як  для держави, так і для  колективу правоохоронців та їх очільника. Під його орудою трудилося до півтори сотні чоловік: різних за освітою, характерами,  життєвим досвідом, матеріальним становищем, кар’єрними амбіціями і, без них. Важко й передати словами. При цьому йому довелося взяти складну і доволі таки неприємну місію на себе. На його долю випала необхідність провести скорочення двадцяти чоловік  із взводу патрульно-постової служби.  Практично ніхто  із них не залишився ображеним. Частина  людей перейшла   працювати дільничними, подехто в інші служби, хтось із них –  на пенсію. Та  і як  би  піднялася рука підписати наказ на звільнення із органів внутрішніх справ,  коли  підопічний  –  єдиний  годувальник  у сім’ї.

Тим більше, що не  міг Юрій Михайлович, мабуть,  не враховувати і такий суттєвий фактор  як те, що із більшістю з них довелося служити пліч-о-пліч роки.

Так, його служба проходила в  іншій іпостасі.

Дещо про вступ  Юрія М. Марущинця та його  товариша  Андрія В. Худи у  міліцейське училище та навчання в ньому наша газета доволі докладно описала  в одному із минулорічних номерів часопису  в  ювілейній зарисовці про життєву долю  Андрія Васильовича.  Не тільки особиста дружба,   але й подальша  їх служба  проходила  можна сказати паралельними  шляхами. Варто  додати,  що майже щоразу Юрій Михайлович  на такий собі півкроку випереджав  Андрія Васильовича у сходженні щаблями службовою драбиною.

Юрій М. Марущинець не говорить багато про те, що слідчим, як і для будь-якої   професії треба народитися  талановитим.  При цьому обов’язково відзначає вкрай  необхідну  рису характеру: розпочавши  справу,  слід  за будь-яку ціну  довести її до завершення. І до сьогодні Юрій Михайлович із приязними нотками згадує тих, кого зазвичай  називають наставниками  у професійному становленні та вдосконаленні. Це в першу чергу заступник начальника обласного управління,  куратор  слідства Іван М. Свіріняк, Іван Д. Солочинський із Мукачівського міськвідділу, заступник прокурора Мукачева Кривошеєва, начальник слідчого управління в області Іван І.Лендєл.  В Іршаві  такими учителями вважає для себе Михайла С. Шелельо та Івана Ю. Пецка.

 Нині для нього не гріх назвати  і своїх учнів, які, до прикладу, досягли не менших службових висот, аніж він. Це – Андрій В. Худа, Іван В. Бізіля, Василь Й. Поляк. Дмитро Д.Балог, які свого часу так само очолювали районні відділи міліції.  А ще,  в цьому ж ряду, з  гордістю називає генерала міліції Віктора І. Чепака,  свого часу з  яким доволі щільно співпрацювали по лінії ВБРСВ  (для читача старшого покоління більш звичною буде  стара російськомовна абревіатура ОБХСС).

Хоча й не надто охоче, Юрій Михайлович інколи  і в деталях згадує окремі епізоди своєї міліцейської служби. Саме при ньому в районі  розпочав свою діяльність благодійний фонд «Правопорядок». Одного разу  саме завдячуючи йому, гідно вийшов із скрутного становища, ще й із честю – перед обласним керівництвом.  Детально проконсультувавшись із досвідченими фінансистами, начальник районної міліції Юрій М.Марущинець у скрутний  період  перекрив за рахунок цього фонду заробітну плату особовому складу. І лише наодинці із начальником облуправління Валентином О. Безбородовим  довірливо поділився  своїм «ноу-хау»  – розповіддю про векселі.

У цих делікатних питаннях діяльності правоохоронців він завжди дотримувався принципу  добровільності  та лояльності. Це було для нього наріжним каменем у взаємовідносинах із середовищем підприємців, які  практично були єдиними донорами цього фонду. Юрій Михайлович знаходив такі оригінальні  і  в межах  закону шляхи розв’язання критичних питань, як от забезпечення паливно-мастильними матеріалами  відомчого транспорту у той кризовий період, що  і тепер із захопленням  сприймаєш його «многоходівки» майже, як у шаховій партії.

Така старанність, увага до деталей, дрібниць, від яких нерідко залежить кінцевий успіх – у Юрія М.Марущинця все-таки, мабуть, від батька. Старший Марущинець перед кожною яблунею ставав на коліна і для цього мав спеціальні наколінники. Наскільки Михайло Юрійович Марущинець був неперевершеним майстром своєї справи, можна судити вже хоча  б по тому, що  у Марущинців  у  єдиних у саду яблуня має форму амфори. Це не задля вибриків фантазії.  А щоб таким своєрідним методом «обманути» природу – обійти захворюваність стовбура деревця.  І справа вдалася.

Слід зазначити, що Юрію Михайловичу в житті багато чого вдається. Та не варто забувати при цьому, що треба бути таким же  ж передбачливим. Років п’ятнадцять тому, якщо не більше, полковник міліції,  начальник райвідділу, депутат Закарпатської обласної ради став  також і адвокатом. І сьогодні, − це ж через скільки років, вже коли полишив і посаду начальника районного управління юстиції, воно стало йому в нагоді. Знов-таки його дієва натура, природне  бажання робити людям добро  реалізовується. Дивлячись на нього, спостерігаючи за залученістю до справ, сам собі не віриш, що у цієї людини за плечима шістдесят літ. Хоча не варто скидати із шальок терезів віку ще один суттєвий аргумент: Юрій Михайлович предметно  займається і вивченням впливу на людський організм дії лікарських трав, ведення здорового способу життя, гармонії у людських взаєминах.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар