Кожен, хто тримає в руках цю книжку, мав би щонайменше відчувати почуття щирої заздрості та спонукання до творіння подібного. Мова йде про історико-публіцистичне видання «Доробратово» у авторстві Михайла Садохи та Оксани Роман, віддруковане нещодавно ПП «Наумченко Н.В.» в Ужгороді. Уже перші прочитані сторінки у розділах «Географічне положення Доробратова» і «Етимологія назви «Доробратово» налаштовують вдумливого читача на серйозний підхід, добротну основу в опрацюванні та використанні наукової літератури, архівних джерел і публіцистичних матеріалів із сучасних друкованих засобів масової інформації.
Подальший опис історії села із десятьма назвами в ретроспективі просто вишукано вплетений у канву ниток, з яких виткана історія держав, під чиєю юрисдикцією на той або інший період знаходилося Закарпаття (Підкарпатська Русь, Карпатська Україна…) а відтак, і рідне для авторів Доробратово. В загальний контекст, що особливо важливо для природного сприйняття і розширення діапазону окремих фактів, вносяться статистичні дані, ряд подій, які, як кільця одного ланцюга, нерозривно пов’язані поміж собою. І, що цілком вірогідно, неодмінно приводить читача до певного роду логічних умовиводів. Вони можуть не співпадати із поглядами тих, хто перечитає чотири сотні сторінок скурпульозно підібраних фактів, подій, статистичних таблиць, легенд, документів, припущень, тенденцій, версій, трактувань тих або інших проведених акцій і, нарешті, сили силенної біографії однодумців, які своїм родовим корінням із Доробратова.
Ці життєписи поза всякими сумнівами є найвагомішою аргументацією у славне історичне минуле села та утвердженням і посиленням віри у його не меншої ваги у майбутньому. Якої б сфери людської діяльності не торкнулися Михайло Садоха і Оксана Розман, вони в підтвердження концепцій свого дослідження підводять життя, кого-небудь із своїх земляків. Нерідко їх ціла когорта.
Ці шеренги від Дьєрдя Драга, який став власником цього населеного пункту у 1504 році, та його попередника Гелтея Болдижара із трьома синами Андрашем, Базілем (Василем) та Михайликом «разом з ІІ кріпаками – «гелтеями», «геретеями», «гелетеями» (прізвище Гелетей у Доробратові і сьогодні найпоширеніше)», до Пуга Вікторії Василівни, яка народилася 19 грудня 1984 − хорового диригента, вчителя катехитизації, іконописця. Тісно, пліч-о-пліч, тут вишикувалися громадські діячі, сільські керівники, науковці, генерали, священики, митці, спортсмени, вчителі, практикуючі медики, економісти, інженери, управлінці та представники інших професій, які залишили помітний та неординарний слід не тільки на стежках і вулицях рідного села. Діяльність багатьох із них – це без перебільшення золоті сторінки в анналах окремих держав, не говорячи вже про рідний край і Україну.
Автор цих скромних рядків свідомо не йде за авторами книги і не називає навіть декого із плеяди оприлюднених імен, що так само заслуговують на відзнаку, щоб таким чином викликати таке ж щире зацікавлення до неї читача.
І ще однією надією хотів би потішитися: прочитавши згадане видання, в багатьох селах знайдуться свої золоті пера, а в тих – спонсори, які видадуть на читацький загал не тільки легенди і сільські байки, вартісність яких аж ніяк не хочу применшувати історії своїх сіл.
Саме такі історико-публіцистичні розвідки є тими складовими, що розкривають нашу крайову етнографію, характер, ментальність нашого люду, його слід у віковічному плетиві подій і дат.
Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.
