Версія для друку Версія для друку

Життєдайна криниця Івана Глушка

Завжди приємно зустрічатися з людьми, які прожили довгий щасливий вік. Вони не лише цікаві співрозмовники, а й добрі народники, які служать для нащадків життєдайною криницею, з якої новим поколінням належить черпати мудрість чесного і гідного життя.

До таких належить й Іван Михайлович Глушко із Сільця, якому минулого вівторка виповнилося 90 літ. Незважаючи на те, що він високих посад не займав, однак до нього завжди тяглися люди. Усе життя дружить із книгами, багато читає. На видному місці в його оселі районна газета «Нове життя», з якою вже понад 60 літ.

− Вважаю, що районне видання повинно бути в кожній оселі, − каже Іван Михайлович. – Люди повинні знати, що робиться в населених пунктах, чим живе район, які проблеми вирішують. Журналісти, як на мене, повсякчас тримають руку на пульсі часу.

І.М. Глушко народився у простій селянській родині 16 червня 1925 року. Батьки були доброзичливими, порядними і працьовитими людьми, завдяки чому здобули велику повагу серед селян. Крім маленького Івана, вони виховували ще дев’ятьох дітей.

Доля його не голубила, але він завжди був оптимістом, що й тримало його міцно на жорстоких вітрах доби. За період Чехословаччини закінчив сім класів, восьмий уже навчався при угорських хортистах. Середню освіту здобув уже за радянських часів. Добре пам’ятає 15 березня 1939 року, коли було проголошено незалежність Карпатської України. Обличчя односільчан були веселі, радісні і світлі, бо сталася подія, про яку мріяло не одне покоління. Думали, що нарешті будуть щасливими. Та, на жаль, радість була недовгою…

У селі з повагою ставилися до І.М. Глушка. Він тривалий час працював секретарем Сілецької сільради, головою ревізійної комісії колгоспу ім. Шевченка, а також бригадиром садо-виноградної бригади. Доводилося працювати і на шахтах Донбасу.

Тривалий час його «сватали» в ряди комуністичної партії, обіцяли високі посади, але він не піддавався марксистсько-ленінській пропаганді. Натомість був вірником, понад 30 років дякував у сільському греко-католицькому храмі.

Іван Михайлович подовгу розповідав про зустріч із відомим закарпатським письменником Федором Потушняком. У той період Федір Михайлович займався етнографією, цікавився фольклористикою, історією літературного процесу в краї, а також діалектологією. Вони багато спілкувалися. Іван Михайлович розповів йому багато сілецьких історій, які той занотовував у своєму щоденнику. Потім окремі з них були опубліковані в тодішніх газетах, журналах і альманахах.

І.М. Глушко прожив свій вік гідно. Його ніколи не полишали жага творити добро і справедливість. За це його і поважають рідні, друзі і знайомі, які часто навідуються в його обійстя. Серед них син Іван з дружиною, внуки і правнуки. А ще прийшов привітати іменинника із 90 благословенними літами депутат районної ради Сергій Лупак і Михайло Ломага із Броду, який готує книжку про село Сільце, в якій І.М. Глушко виступає чи не співавтором, бо саме він розповів Михайлу Васильовичу чимало цікавих історій.

Шевченко писав: «У всякого своя доля і свій шлях широкий». Іван Михайлович гордиться прожитими роками. Бо прожив він їх недарма. Пригадує часи Масарика, і Сталіна, і Хрущова, і Брежнєва, і Горбачова, і Кравчука, і Кучму, і Ющенка. Дякує Богу, що дожив до незалежної України. Найбільше, що бажає сьогоднішньому поколінню, щоб воно стало господарем на рідній землі, було володарем своєї долі. Щоб молодь не покидала рідні домівки, йшла за шматком хліба за тридев’ять земель, а працювала вдома, творила процвітаючу державу, ймення якій Україна.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар