Версія для друку Версія для друку

ПІВВІКУ, НІВРОКУ!

Споконвічний хліборобський родовід Поповичів із Текова на Виноградівщині, звичайно, не  міг перерватися на Євгенові. Бо ж багатодітній родині були  й інші ще  три  брати та  чотири сестри. Але гени та незборима  селянська добротність в основі підходу до будь-якої справи залишилися в ньому з того часу і, що  вже беззаперечно, – назавжди. Їх сім’я  мала  не тільки багато дітей,але  й у обробітку 150 гектарів орної  землі. До того, дідо об’їздив по заробітках Бельгію, Канаду  і Аргентину. Провідною сільськогосподарською культурою у них став тютюн.

За словами Євгена  Євгеновича,  у той час на його батьківщині   то було звичайне  явище. Звичайне то звичайне, але тільки  – до радянської влади. Саме через неї старший Попович і загримів  на кілька років  до ГУЛАГу. Лише щасливий випадок допоміг вирватися  з того земного пекла: командир військової  частини, що будувала міст через Тису, був  у сім’ї на постої, пройнявся горем нещасних і написав у якісь високі інстанції,  то й сталося фактично чудо – відпустили закарпатського селянина до рідних.

Родина Поповичів  у селі вважалася однією із найбільш прогресивних.Отож не дивно, що прийняли рішення, аби  молодший  Євген здобував середню освіту  у Виноградові. Покійний батько казав, що Євген має бути  або лікарем, або священиком. Окрім знань, тут реалізував ще один свій талант: на цей раз – спортивний.   У складі футбольної  збірної району  Євген Попович разом із  знаменитим Команом – той був капітаном команди – він став чемпіоном України серед юніорів. З того часу в пам’ять врізався ще один  випадок, коли виноградівські футболісти  забили три сухі м’ячі у ворота московського «Динамо», що проводило спортивний  збір у цьому закарпатському райцентрі.

Футбол допоміг йому  і під час армійської служби. Звідти ж отримав і направлення на навчання у Вінницький  медичний інститут імені Пирогова, що й досі є одним із найавторитетніших  профільних вишів. До речі, на той час він був єдиним закарпатцем, хто закінчив цей ВНЗ. Після закінчення навчання отримує направлення до нашого району, а через рік –  переїжджає у Довге. Сюди його «переманили»  зірки місцевого футболу  Німчуки і Попики. З цим селом, так  уже сталося, зріднився. Більше ніж півстоліття віддав Є. Є.Попович  охороні  здоров’я наших краян.

У нашій доволі довгій розмові ми торкалися різних тем: від його перших наставників, колег,  підопічних – до особистих, бо Євгену Євгеновичу неодноразово доводилося лікувати рідних та близьких автора, що проживають  у Приборжавському. Він був дільничним лікарем і обслуговував жителів Приборжавського та Лукова.

Без особливої бравади, просто  і спокійно констатуючи як факт, Євген Попович  говорить:

– Ми  вже тоді по суті своїй були сімейними лікарями. Нічні екстренні виклики  для нас були мало не нормою.

Всього за дільничною лікарнею в трьох селах було закріплено  без малого п’ятнадцять тисяч жителів: від немовлят – до  старих. Коли мова йде про дітей, то доречно згадати, що тут було і пологове відділення. При  нормальному  проходженні вагітності пологи зазвичай приймала фельдшер-акушер Ганна І. Фоміна, і тільки в складних ситуаціях втручалися лікарі – Євген Євгенович та головний лікар Владислав  Попко. Вони  ж проводили  і операції.  В надзвичайних ситуаціях їм із Владиславом Тарасовичем довелося провести  і кілька ампутацій. Окрім пологового  на десять ліжок, Довжанська лікарня мала також десять – педіатричного і сорок – терапевтичного відділень.

Щовівторка і кожного четверга Євген Євгенович  проводив виїзний прийом   у Приборжавському  і в Лукові. Навантаження серйозні. Як стверджує лікар, інколи  за день  до п’ятдесяти пацієнтів.

Звичайно, такий інтенсивний  робочий ритм був не завжди. Часи змінювалися.  Переміни торкалися і медицини, але здавалося, що в Довгому вона навічно пов’язана з іменем Є.Є.Поповича. Що не говори, а за п’ятдесят з чимось років кілька поколінь довжан асоціюють медицину з його іменем. Чимало з них самі стали лікарями. Є чим гордитися в цьому плані  і Євгену Євгеновичу. Його донька Еріка Євгенівна – один із провідних фахівців обласного кардіологічного центру – завідувач відділенням.

Цьогоріч Євген Попович вийшов на заслужений відпочинок, маючи без малого сім десятків років загального трудового стажу.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар