Версія для друку Версія для друку

ТВОРИ ІРШАВЧАН ОПУБЛІКОВАНІ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОМУ ЖУРНАЛІ «ПЕРЕВАЛ»

Творчість – це, як то кажуть, високі матерії. Чомусь на неї часто нема ні часу, ні коштів. А це окремий фібр нашої душі, окрема частина нашого світу, яка таки заслуговує на неабияку увагу. На Івано-Франківщині роблять дуже корисну справу. Тут завдяки обласній організації Національної спілки письменників України та обласній раді з часу незалежності виходить чотири рази на рік літературний журнал «Перевал».

Це видання, де головним редактором є Ярослав Ткачівський, — справжній скарб у літературному середовищі. Зокрема, тут друкується відомий критик Євген Баран. Мені до рук потрапили цьогорічний спарений перший і другий номери. Справді з насолодою зачитуєшся молодою поезією, дитячою прозою, перекладами, драматургією, захоплюєшся художньою галереєю. Радує той факт, що упорядники не обмежуються лише талантами рідної Івано-Франківщини. Тут можна почитати авторів з Харкова, Донецька, Волині, Львова, Києва, Тернополя і навіть рідного нам Закарпаття.

У цьому журналі опубліковані твори членів Національної спілки письменників України Василя Шкірі та Василя Кузана. Як відомо, Василь Шкіря багато пише для дітей. У «Перевалі» можна знайти його казки «Заєць, кошик і капустина», «В очі співає, а позаочі лає», «Як ведмідь лікував радикуліт», «Заєць-поромник».

У казочці «Заєць, кошик і капустина дуже добре розкривається талант Лисички, яка завжди хитрить тільки у свій бік. Так і на цей раз… Зайчик тяжко заробляв гроші, аби годувати дітей. Купив міцний кошик, в якому носив своєму чаду їжу. Та Лисиця якось поцупила його і запропонувала Зайцеві купити у неї новий кошик. Але то такий був – з лози плетений, тому малі зайченята кожного разу з’їдали і сам кошик. Лисичка від цього мала тільки зиск. Не менш оригінальною є казка Василя Шкірі «В очі співає, а позаочі лає». У ній йдеться про Ведмедя, який писав вірші і зажадав великої слави. А то до того часу сам писав, видавав та рецензував. І кожного разу заходив у гості чи то до Лисиці, чи то до Зайця, чи то до Вовка і в очі того вихваляв, а іншому за нього співав протилежне. Усе скінчилося тим, що Ведмідь так і не став відомим, а всі лісові жителі зрозуміли, ким він є насправді. У казці «Як ведмідь радикуліт лікував» знову постраждав клишоногий. Йшов до лікаря Дятла, а в черзі Лисиця йому підказала, що лікувати радикуліт треба медом і навіть спрямувала, де взяти те добро. Цю розмову почула Ворона і хутко подалася до бджіл. Звісно, усе тим розповіла та ще й прибрехала. Розлючені бджоли накинулися на Ведмедя. Той бідний потім таки добряче мався, а хтось сміявся…

Дуже цікавою і повчальною є казка про Зайця-поромника. Той з дитинства мріяв стати поромником, носив майку матроса. Через це його часто називали моряком, але цього слова він не любив. Якось з Їжаком наважилися перепливти через берег і податися в чужі городи, аби красти. Так і зробили. Їх наздогнав Пес, тому Їжаку і Зайцю було не так вже й солодко. Вони потім додумалися вибачитися і навіть позитивну статтю принесли в газеті Псові. Той розчулився і вибачив. Пригостив їх різними наїдками щиро. Цю новину Сорока передала Лисиці, яка крала кури в Хазяїна, де Пес оберігав обійстя. Руда сама вирішила знову таки схитрувати. Пішла просити пробачення від Пса та й просилася те саме зробити від курей. Пес запідозрив щось лихе і зателефонував Півню та Індику, аби стежили за рудою, а сам вдав, що повірив Лисиці. Та хутко побігла до курника і почала красти. Словом, їй добряче перепало. Пощастило, що Пес був у нових адідасівських кросівках і не хотів стрибати в річку, куди шубовснула руденька.

      У цих казках Василя Шкірі, звісно, є багато алегорії. І всі вони повчального змісту. Свідомі батьки залюбки читатимуть їх своїм дітям. Дітлахи не лише захоплюватимуться грайливим словом, але розвиватимуть уяву, замисляться над вічними істинами про добро і зло.

Поезія – особливий жанр, який вимагає неабиякої майстерності. Заримувати мелодійно і соковито рядки у вірш з глибокою думкою – це, образно висловлюючись, мертва петля, тобто вищий пілотаж. У цьому жанрі активно працює Василь Кузан. У журналі «Перевал» надруковано дев’ять його віршів «Погляд», «Келихи безсонь», «Політ комара над маревом тіла», «Під повнею», «Сни», «Невблаганність», «Амеби революції», «Про перемогу», «Випити грудень». Можливо, у цих віршах нема як такого сюжету. Та, певно, це і не потрібно. Зате тут є потужна наркотична порція розкішного слова, просто вулканічний порив емоцій, тонкість щирого ліричного образу, забавна форма. Стовідсотково про творчість Кузана сказало своє слово багато відомих літературних критиків і, безперечно, ще напишуть. Очевидно, велику цінність матиме думка поціновувача-читача. І судячи з відгуків про творчість поета, ланцюговий зв›язок між читацькою аудиторією і митцем є досить міцним. Ще б пак… Кожна дитина його творчості заслуговує на читацьку ласку. Скажімо, у вірші «Політ комара над маревом тіла» стільки образності, стільки позитивної провокації душі на сонячні й чутливі маневри.

 «…Коли сповзає, неначе ковдра,

Із тебе тіло,

Коли у мушлі душі твоєї

Немає світла,

Нема повітря,

Нема нічого – лише свобода

Зробити вибір: від чого вмерти,

То грудка солі спиняє серце,

Щоб народити

Мільйони версій».

Кажуть, що лаконічність – сестра таланту. Це неабияк згодиться, коли треба писати коротко за життєву мудрість, філософію. Схоже, Василю Кузану це чудово вдається. У «Перевалі» надрукований його вірш-присвята Степану Процюку «Невблаганність». У кількох рядках стільки вмістилося, що хтось би писав цілий роман:

«…Живуть жлоби і фарисеї,

Мойсеями назвавшись. Очі

Впираються у стіни душ.

Ця лавиця в кінці алеї,

Думки ці, що близькі до збочень,

Вичавлюють із серця туш…».

Здається, що читач обов’язково спокуситься на поезію Кузана, як на добре настояне ароматне вино.

Спасибі колегам з Івано-Франківська, що популяризують літературні таланти із-за перевалу.

Іван СТЕПОВИЙ

Ваш отзыв

Ваш коментар