Версія для друку Версія для друку

ПОГЛЯД З ТОГО БОКУ ЛІНІЇ ФРОНТУ

З російським письменником Олегом Широким ми познайомилися на Закарпатті, де він, як виявилося, періодично буває. Мене, як національно свідомого патріота, зацікавила розмова з колегою із країни, яка воює проти моєї Батьківщини, яка напала на нас, загарбала Крим і намагається відчахнути ще й Схід. Якби у співрозмовника була хоч якась агресія – я би з ним просто не розмовляв. Але Олег – демократична людина із цілком європейським ліберальним світоглядом. Він був на нашому Майдані, він не боїться висловлювати свої погляди, які йдуть у розріз із офіційною російською позицією. Та і просто він – цікавий чоловік, глибокий аналітик, роздуми якого можуть допомогти розібратися у ситуації, що склалася, та і, певно, розібратися кожному самому в собі. Адже говоримо не тільки про війну, політику, революцію, але і про життя.

–Ви приїхали до нас із Саратова. Що скажете про місто, у якому живете? Яке воно?

– Саратов – це місто, де появився на світ… Але перше моє свідоме враження все-таки з Петропавловська-Камчатського, де пройшло дитинство. Це важливо, звичайно, але не у світоглядних питаннях. В Саратові пройшла студентська юність. Як самодостатня особистість, я сформувався саме тоді. Чудовий час, за яким сумую: горбачовська перебудова, спрага «справжніх», «заборонених» знань… Мої друзі, всі ми горіли цим… Тоді відомчий «совок» летів шкереберть… На лекціях з марксистської філософії нам розповідали про екзистенціалізм. На «дарвінізмі» (я вчився на біофаці) – про надзвичайно цікавий антидарвінізм… Це була не програма, просто «просунуті» університетські «преподи», нарешті, отримали можливість розказати сокровенне… Фрондерська поетична група «Контрапункт» перевернула моє сприйняття поезії (та і що я знав про неї до того?). Це були нахабні, сміливі, їдуче-гострі до жорсткості, але надзвичайно морально чисті хлопці. Подяка їм за науку. А взагалі у Саратові дуже багата інтелектуальна традиція. В такий Саратов я закохався тоді до безтями і на все життя. Хоча, на жаль, не тільки з цим там зустрічався. Але почуття глибокої симпатії до цього міста зберігаю і по сьогодні.

– Нам про Саратов відома пісенька «Парней так много молодых на улицах Саратова, Парней так много холостых, а я люблю женатого». Це правда чи фантазія автора слів?

– Згідно статистики СРСР, як відомо, «на десять дівчат – дев’ять хлопців», але… Хлопців неодружених у моєму поколінні дійсно багато. Причому,  далеко не із найгірших. Відповідальні люди не поспішали обзаводитися родиною у нестабільні роки. Крім того, часто ті, хто був «королями дівочих мрій» в кінці 80-х, стали взагалі не такими вже і королями у лихі 90-і. На першій зустрічній ці хлопці одружуватися не хотіли і, як кажуть, «пішли на всі важкі», як герой роману Маркеса «Кохання під час холери». А «соціальна холера» по країні гуляла, чи не так? Та насправді така проблема дійсно в Саратові (як і взагалі по всій Росії) існує і тепер. Це довга, цікава і сумна розмова.

– Ви належите до тих громадян Росії, хто підтримує Україну, хто був на Майдані. Що веде на наш Майдан жителів інших країн? На Вашу думку, звичайно?

– Це неозоре море живих людських почуттів. Виділю одне, важливе для мене. В патерналістському світогляді росіян є установка, що люди – це таке тупе стадо, яке повинно слухатися розумного пастуха. Та будь-якого, скоріше навіть не розумного, а сильного, який може зупинити хаос, не дозволить порушити стабільність. На Майданах – і Помаранчевому, і Євро – я зіткнувся з величезним зібранням людей, яке не було натовпом. Стояло сотні тисяч, але не як одурманені одним режисером агресивні хвилі. Кожен – самий по собі, але, в той самий час усвідомлюює єдність із усіма. Я проходив через це море від Хрещатика до Народного Дому… і всі ввічливо пропускали мене. Ось це і називається духовна єдність, і пастух для цього взагалі, виявляється, не потрібен. Ось ця думка, що «пастух не потрібен» – вона повністю руйнує для росіянина уявлення про те, як влаштовано людство.

– Для письменника важливо відчути атмосферу. Яка атмосфера панувала на Майдані?

– Життєтворча. Це найточніше, здається, слово. Якщо і було у куточках кожного щось живе, – воно і відгукувалося на клич. І потім не хотіло ховатися знову. Все кричало в тобі: є речі важливіші смерті, є речі важливіші страху, важливіші особистого статусу і всього твого особистісного. І в той самий час – це було щось надзвичайно, до інтимності, особистісне.

– А Росії Майдан потрібен?

– Мирні протести, навіть масові, – це нормальна форма незгоди з діями влади. Крім того – це точка, довкола якої формується світосприйняття нації (в політичному значенні слова). Вбивство Нємцова (страшна ціна) викликало єдність частини народу. Було б чудово, якби до цього приєдналися мільйони, але, на жаль… Що стосується класичного російського бунту, то я не бажаю країні такої долі. Буває в історії таке: влада настільки зривається з рейок, що позбавлення від неї вимагає уже не жертв (як це сталося, на жаль, і у вас). Було би блюзнірством говорити, що комусь була потрібна «Небесна сотня»… але, раз така ціна сталася, в необхідно пам’ятати про ту ціну, щоб жертви не були марними. І я бачу – так, пам’ятають. І я цього дня поставив свічку у вікні. І у мене застряло щось у горлі, і сльози, хоча я людина вкрай не сентиментальна. І ще була чомусь гордість за тих людей, хоча конкретно у ті самі дні на Майдані мене не було. Винна у цьому влада, не народ… Та влада, яка змусила народ іти на жертви. Але хто побажає для своєї країни наперед такої ціни за свободу?!!! Тому, звичайно, ТАКОГО для Росії я не хочу. Чи вдасться уникнути? Навчить чомусь український досвід? Це питання, перш за все, до влади… Якщо це їх навчить тільки закручувати гайки до упору – крові буде багато. У нас не Україна, в Росії вбивають легше і звичніше.

– В Росії багато українців. Чому вони мовчать? Адже, наскільки мені відомо, жодного україномовного видання, школи, жодних прав українська меншина там немає.

– Я думаю, що протистояння цього року мало політичну, а не етнічну природу… Це російська пропаганда все намагається перемістити на етнічні рейки, щоб посварити людей на дрібницях, щоб не дати їм побачити реальність. Але інколи, навпаки, пропаганда дуалістично грає в «добрий інтернаціоналізм». Згідно моїх спостережень – більшість Саратовських українців поділяють переконання тих «антимайданних» росіян, з якими живуть поруч. В Саратові, під час подій, пройшов… мітинг на захист українців. Захист ніби «справжніх, правильних» українців від «антинародної фашистської хунти». І багато українців по всій країні стояли на таких мітингах з гвардійськими стрічками. До речі, щиро. А я подумав тоді про росіян, які в той самий час були на Хрещатику… Та і у мене до того часу запахи бунтівних вогнищ не вивітрилися із куртки. Ще і ще раз повторю: це будь-що, але не етнічне протистояння. Зрозумівши це, люди наших країн переможуть спільного ворога, який теж собі цілком інтернаціональний..

 

Розмовляв Василь Кузан.

 

Ваш отзыв

Ваш коментар