В символічному плані наріжним каменем оберега Кушниці, окрім двох православних храмів та монастиря став 7,5 -метровий Хрест, встановлений на Кичирці в урочищі Баня.
Минулий понеділок – буденний робочий день, а чимало кушничан, святково одягнених, поодиноко та невеликими групками від центру, побіля стадіону, крутосхилами піднімалися поміж чагарниками на гору. Дорога видалася після дощу напередодні не з легких. Тільки кілька «Нив» та «Jeep» поволі долали слизький від мокрої глини шлях. Де-не-де поміж прочанами, особливо між жінками, можна було почути захоплююче, як це вони цією дорогою такий великий хрест вивезли? З іншої сторони гори в цей час піднімалися вірники із Сухої.
На самому верху сильний вітер шматував низько навислі хмари, незворушним залишався тільки Хрест, розп’яття на якому, здавалося, підпирало хмуре небо.
Майже півтора десятка священнослужителів із Кушниці та сусідніх сіл, а також із інших районів Закарпаття прийшли взяти співучасть у освяченні Хреста Преосвященним владикою, архієпископом Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії Феодором. Хлібом-сіллю та пишним букетом квітів і поетичним привітанням зустріли його діти.
Владика Феодор провів святкову літургію, освятив воду та окропив нею Хрест і майже дві сотні прихожан. Співслужили йому секретар єпархіального управління о.Віктор, диякон о.Георгій, благочинний Іршавського православного благочинія о.Георгій, архімандрит Кушницького Свято-Введенського православного жіночого монастиря о. Інокентій, о.Іван із цієї ж святої обителі, настоятелі храмів із Броньки – о.Андрій, із Сухої – о.Василій і о. Мефодій, із Кушниці – о.Михайло і о. Іван – із Керецьок Свалявського району – о.Іван і о.Василь та о.Василь ізЛазів Воловецького району. Поки проходило богослужіння, поволі почала розриватися щільна завіса хмар, і сонячні промені не тільки освітили учасників священнодійства, але й ласкаво зігріли юні дитячі, дорослі та покриті зморшками років мудрі обличчя старших кушничан та їх чисельних гостей із сусідніх сіл. В пастирському слові владика наголосив на тому, що Господь пригвождає до Хреста гріхи наші.
О.Георгій Чулей, продовжуючи тему, у своєму виступі згадав два приклади із власного, особистого життя: – у мене за вісімдесят років двічі здавалося, що обривається серце. Вперше – коли померла моя рідна мама, завдяки якій я і обрав шлях пастирського служіння Богу, і вдруге, коли в далекі 1960-ті роки мені молодому священику у Богаревиці, зранку прихожани повідомили, що вночі повалили всі хрести в селі. Ми пережили ті безбожні часи і ту атеїстичну владу, тож хочу сказати всім, за своє життя ніколи і нічого, окрім Всевишнього не боявся.Чого бажаю і всім вам.
Архієпископ Феодор вручив архієрейські грамоти тим, хто зробив найбільш вагомий внесок, щоб на такій висоті було піднесено велич Хреста в Іршавському районі: Олександру Сньозику, братам Олександру Гецку і Роману Гецку, Ярославу Гецку, Івану Будулу, Михайлу Штефку, Василю Будулу, Дмитру Кузану, Василю Лемаку, Євгенові Шкарупові та Михайлові Нитка. В особі двох останніх, і, зокрема, директора держпідприємства «Довжанське лісомисливське господарство» Михайла Васильовича, особлива подяка за наданий матеріал для Хреста, значну виконану роботу, його доставку, всьому колективу підприємства.
Історія встановлення Хреста на Кичирці, за словами кушницького священика о.Сергія, починалася ще минулого року, коли вони разом із о.Іваном із Керецьок та о.Васильом із Лазів, їдучи мимо Драгова сподобилися на місцевий Хрест та й загорілися бажанням зробити так само і в Кушниці. Восени вже все було майже готове, щоб здійснити задумане, але не знайшлося необхідної величини дуба, тож довелося відстрочити реалізацію планів.
Преосвященний владика по дорозі на гору мав приємну пригоду, історією якої захотів поділитися вже після літургії у вузькому колі своїх підопічних. Звивиста слизька ґрунтова дорога, якою піднімалося авто на гору, не надто сприяла зупинкам, аж тут напереріз вибігає старший чоловік, прохаюче махає руками, і хоча салон був заповнений, архієпископ попрохав Михайла Нитку, який був за кермом, зупинитися, щоб на його думку, потіснившись, підвезти прохача. Насправді ж то був вівчар, який обабіч шляху випасав отару. Він і попросив владичого благословення на свою худобу, що архієпископ Феодор із задоволенням і виконав.
Для завершення повноти картини просто необхідно додати ще кілька суттєвих фактів того дня. Після проведеної архієпископом Феодором літургії, юні слухачі церковної недільної школи із Керецьок під керівництвом матушки Тетяни чудово виконали кілька великодніх пісноспівів, чим звеселили серця і преосвященного владики, і духовенства, і всіх вірників, хто брав участь у святій літургії.
Майже поряд із Хрестом за спільним і взаємним бажанням всіх, хто так чи інакше потрудився для встановлення Хреста, підняли і щоглу із Державним прапором України. Тож, Богу – Богове, а кесарю – кесареве.
Михайло ІСАК.
