- Нове життя - https://nz-ir.com -

Жива пам’ять…

126 білківських юнаків і дівчат добровільно пішли на фронт. Це Василь Ігнатко, Петро Білинець, Денис Поп, Василь Звонар, Михайло та Василь Кізляки, Василь Фірцак, Гаврило Хромей, Іван Копинець, Петро Йосович, Олександр Попсабов, Петро Янтолик та інші. Пішли добивати ворога.

З цієї великої кількості учасників війни сьогодні живе тільки троє чоловік. Це Олена Горзов, Олександр Бокотей, Михайло Фединишинець.

Не всі повернулися до рідних батьківських осель. Довго чекали їх у Білках, але дива не сталося. Смертю хоробрих полягло 18 юних сердець. Жити б їм та жити, хліб на своїй землі ростити. На честь солдатської хоробрості й вічної пам’яті в 1965 році в центрі села звели величний монумент, на якому золотом викарбувані їх прізвища: Білинець П.П., Білинець А.І., Вароді Ю.П., Глиба І.П., Звонар Р.А., Зейкан В.С., Ігнатко В.П., Ливдар В.І., Овсак Ю.В., Осійський І.І., Покрівчак Ю.П., Попдякуник А.П., Синяк В.М., Соловка Д.В., Улашин А.К., Філеп Д.О., Цібеленко В.В., Штефаньо М.П.

І хоч ми не можемо нині на їх могилах посадити квітів, зате свято бережемо пам›ять про них.

За час, що минув відтоді, пам’ятник почав руйнуватися. Тому в 1989 році було прийнято рішення реставрувати його. Після реставрації пам’ятник мав зовсім інший вигляд – більш урочистий, як і належало йому мати за призначенням. Це було досягнуто завдяки поєднанню плиток чорного шліфованого андезиту і білого мармуру. Ще одна особливість реставрованого пам’ятника була в тому, що на ньому 19, а не 18 прізвищ. Громадськість села побажала, щоб на ньому було виписано прізвище М.М. Горзова, який загинув в Афганістані. Пам’ятник став візитівкою села, трибуною торжеств і святкових подій.

… На невеличкому сільському кладовищі села є могила, увінчана андезитовою полірованою плитою із портретом юнака і написом: «Петренко Василь Петрович. 1925-1944» .

… 24 жовтня 1944 року група саперів шукала медиків. На руках у них був важко поранений солдат. Від місцевого населення дізналися, що на центральній вулиці села, в одному із будинків зупинилися дві військові медсестри. Їм і передали бійці свого товариша, а самі пішли на захід. Білківчани, чим могли, допомагали медсестрам виходжувати воїна: приносили свіже молоко, фрукти, овочі. Та важкі поранення були невиліковними. Так і не прийшовши до свідомості, солдат помер 28 жовтня.

Невдовзі медсестри вирушили далі за фронтом, а в Білках залишилась солдатська могила.

Прізвище воїна ніхто не знав. Тільки завдяки Василю Петровичу Фірцаку, вчительці Ганні Михайлівні Ерделі та юним червоним слідопитам середньої школи навесні 1980 р. було встановлено, що в Білках поховано Василя Петренка – уродженця с. Сошники, що в Бориспільському районі на Київщині.

9 травня 1980 року в Білки приїхали старша сестра солдата Уляна (нині вже покійна) – вчителька-пенсіонерка, молодший брат Олексій. Він привів із собою своїх дочок Людмилу та Світлану. Не змогла приїхати мати, Домаха Антонівна, яка так розхвилювалася, що злягла і заснула навічно.

Такого велелюдного зібрання Білки не знали давно. Більше десяти тисяч жителів села і навколишніх сіл під звуки духового оркестру від центру до кладовища, з квітами в руках, маршем-реквієм попрямували на могилу визволителя, де відбувся урочисто-траурний мітинг.

Під час перебування Петренків у Білках вони зупинилися у сім’ях В.П. Фірцака та Д.О. Попа – учасників війни. Рішенням сільської ради В.П. Петренко навічно зарахований почесним громадянином Білок. Самодіяльний композитор Михайло Копинець створив пісню «Пам’ять матері», яка вперше прозвучала на відкритті надгробного пам’ятника Василеві Петренкові. Догляд за могилою солдата доручено учням та педколективу Білки-Ковбасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.

8 травня 2015 року, у день 70-ої річниці Перемоги у Другій світовій війні, у Білках знову свято. Відкриття пам’ятника воїнам-односельчанам, які полягли в боях за свою Батьківщину. Його звели у парку, біля Будинку культури.

То ж хай вічною буде жива пам’ять про тих, хто назавжди залишився молодим заради того, щоб могли жити ми.

Петро Пітра,

с. Білки