Версія для друку Версія для друку

ЙОГО РОКИ, ЙОГО БАГАТСТВО

Не віриться, що Василю Васильовичу Рацину із Греблі вже за 90 літ. Такий же життєрадісний, бадьорий, беручкий, як і в юності. І в Іршаві його часто можна побачити за кермом свого улюбленого авто. Дотепер очолює районну організацію Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни.

Його працелюбності можна позаздрити. Виходить на роботу навіть у вихідні. Не забуває зайти і в оселю ветеранів війни, поцікавитися сімейно-побутовими умовами, часто звертається у владні кабінети із питанням допомоги тим, хто цього потребує.

− А інколи досить людині й того, що до нього навідалися, поговорили про се і те, побажали здоров’я, − каже Василь Васильович. – Багато хто почуває себе одиноким, а це гнітить серце… А поспілкувавшись, людині світлішає на душі.

В.В. Рацин народився 8 серпня 1924 року в с. Гребля. Після закінчення шести класів народної школи продовжив навчання в Іршавській школі. 15 березня 1939 року наш край окупували угорські поневолювачі, і навчання було перервано, а з 1 вересня цього ж року навчання було продовжено по іншій програмі. Два курси йому дали закінчити, а школу перенесли в м. Виноградів.

1941-1944 р.р. пропрацював на склозаводі в м. Шойовсентпетер в Угорщині. Після визволення нашого краю 28 жовтня 1944 року добровільно вступив до лав Радянської Армії у м. Свалява.

− Мій бойовий шлях пролягав від м. Мішкольц (Угорщина) біля села Гідошнеймет в напрямку Кошице, − розповідає Василь Васильович. Добровольці із Закарпаття перше бойове хрещення прийняли під Кошіце. Я бачив, як на моїх руках під час перев’язки помирав мукачівець Йосип Доврій. Вони з старшим братом Василем воювали разом. Йому на другий день відірвало ногу. Після бою Кошіце було взято. За це честь і слава нашим добровольцям, які брали активну участь в цій операції, і багато молодих хлопців залишилися вічно спочивати на Словацькій землі.

Далі рухалися на Захід і визволяли міста і села Європи у напрямку Польщі, пересікли кордон біля міста старий-новий Сонч і визволяли Катовіце, Водовіце, Рібнік, Бельськ. Штурмом брали концтабір в м. Освенцім. Німців, які охороняли цей табір смерті, було взято в полон. В одному із бараків В.Рацина впізнала єврейська дівчина під призвіщем Ліберман  із с. М.Розтока. Він був другом з її братом по навчанні в школі.

Після запеклих боїв на річці Одер, де була подвійна оборона, німці уперто і наполегливо оборонялися. Прорвавши оборону наші війська зайняли м. Ратибор. Василеві Васильовичу з напарником дали доручення провести евакуацію населення з однієї із вулиць в кількості 100 номерів, що було виконано, оскільки німці могли повернутися назад і знищити багато населення. На території Німеччини проходили жорстокі бої, і в одному наступальному бою його було поранено і відправлено в госпіталь в м. Бельськ, що в Польщі. Після лікування був направлений в оздоровчу роту. Далі − знову передова, відкрилася фронтова рана, і знову госпіталь в м. Кросно-Польща.  Демобілізувався 29 травня 1945 року.

Після звільнення у запас зайнявся відбудовою народного господарства по рекомендації виконавчих органів на місцях.

З 1959 – 1965 роки пропрацював помічником майстра цеху по виготовленню нової моделі стільців. Після перекваліфікації на іншу сферу трудової діяльності працював на посаді старшого інспектора Іршавського райсоцзабезу, звідки і пішов на пенсію, поскільки мав групу по інвалідності ВВВ мав право на пенсію по пільгах. Через короткий час його запросили на роботу інженером тарного цеху, де пропрацював до розпаду радгоспу. Після за проханням директора школи його було прийнято заступником директора по господарській частині, де попрацював 16 років. В цілому віддав державі 40 трудових років. На зборах товариства добровольців Закарпаття – учасників війни 3 грудня 2010 року В.В. Рацина обрано головою ради Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни.

На лацкані ветерана чимало нагород. Серед них – медаль за відвагу; орден ВВВ І ступеня; медаль за Перемогу над Німеччиною; орден Захисника Вітчизни ІІ ступеня; медаль Жукова; медалі до знаменитих дат. Грамоти та інші похвальні листи.

 

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар