Версія для друку Версія для друку

ЯК КОПАШНОВО СТАЛО ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОЮ «СТОЛИЦЕЮ» ЗАКАРПАТТЯ

Усе почалося із відкриття у рідному селі добре відомого на Закарпатті краєзнавця, письменника, бібліографа, кандидата філософських наук Івана Хланти літературного музею.

Копашново – мала батьківщина фольклориста, який народився квітневої пори далекого 1941 року. Із раннього дитинства він ввібрав у себе незгасну любов до народної творчості. Фольклор став сутністю його життя. Ось як образно сказав про нього лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка Петро Скунць: «Якби не мали Івана Хланти, ми б не знали про таланти». Воістину, Іван Васильович виявив на Закарпатті цілу когорту обдарованих носіїв і творців української народної творчості. Впродовж десятків літ записував пісні, казки, коломийки, знаходив можливість, аби донести їх до широкого загалу. Саме завдяки таким людям, як Іван Хланта, Україна і світ знають тепер десятки нових і призабутих імен талановитих носіїв фольклору.

Звісно, Іван Хланта міг подбати про відкриття подібного літературного музею в Хусті або Ужгороді. Але він вирішив це зробити в рідній школі, де свого часу здобув семирічну освіту. Потім життєва стежина повела його в сусіднє Драгово, де й закінчив середню школу. У 1964 р. закінчив українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. Небавом навчався в аспірантурі інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського Академії наук України. У 1976 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Українська соціально-побутова казка». Після здобуття відповідної освіти вчителював, а по закінченні аспірантури, за направленням Президії Академії наук України, працював асистентом, старшим викладачем та доцентом Ужгородського державного університету… Та де б він не був, де б не працював, завжди виконував у серці ідею відкриття у рідному селі музею, аби саме сюди навідувалися ті, хто закоханий у мистецтво.

Як Іванові Хланті гадалося, так і сталося. За останні десять років (музей було відкрито у вересні 2005 року) сюди навідалося уже десятки-сотні відомих особистостей краю – Дмитро Кремінь, Василь Густі, Дмитро Кешеля, Олександр Гаврош, Мирослав Дочинець, Михайло Ряшко, Василь Зимомря, художники Михайло Баник, Василь Вовчок, Антон Ковач.

Та на цьому, звісно, Іван Хланта не зупинився. Ще б пак! У музеї зібрано колосальний матеріал. Чому б це не видати окремою книжкою! І ось недавно в ужгородському видавництві «Патент» побачила світ книжка Івана Хланти «Літературно-мистецьке життя Копашнева», де подано історико-біографічні матеріали про тих представників художньої літератури, культури та мистецтва, про яких широко і розлого розповідають музейні експонати. Чільне місце відведено тут і відомим особистостям Іршавщини.  Серед них – поет, есеїст, публіцист і перекладач Дмитро Кремінь із Сухої, чиї твори зачіпають за душу, викликають біль та обурення, примушують хвилюватися, співчувати, знаходячи в них співзвучне власним почуттям і думкам. А його творчість – то одкровення, себто сповідь перед людьми і перед Богом.

Свої перші поетичні твори друкував на сторінках районної газети «Нове життя». Свого часу був членом літстудії «Промінь». А потім були публікації в обласній газеті «Закарпатська правда». За свою поетичну творчість нагороджений багатьма літературними преміями. За книгу поезій «Пектораль» удостоєний державної премії України ім. Тараса Шевченка. « У художніх образах поезії Д.Креміня, − пише Іван Хланта, − відчутні такі домінантні риси українського національного характеру, як ліричність, романтизм, висока чуттєвість, щедрість, глибока духовність, сердечність та ін. Хочеться вірити, що в його творах, у які майстер слова вклав стільки сил і таланту, буде довга і щаслива доля, бо вони плекають у людських душах гуманістичні почуття та ідеали». Свій нарис про шевченківського лауреата І. Хланта закінчує словами: «Дмитро Кремінь у своїх творах виступає як незламний поет – громадянин, поставивши свій талант на службу народу, його національним устремлінням і звершенням».

Уже встиг заявити про себе в літературі Василь Кузан із Довгого. Його поезії друкувалися в часописах «Дніпро», «Дзвін», «Монархія і Україна» (Торонто, Канада), «Пороги» (Прага, Чехія), «Ревю світової літератури» (Братислава Словаччина), «Київська Русь», «Лель», «Тиса», «Карпатський край» та інші.

Василь Кузан співпрацює з багатьма відомими композиторами і виконавцями. Так, пісня «Золото Карпат» на слова Василя Кузана у виконанні народного артиста України Івана Поповича стала «Шлягером року» у 2000 році, а «Мамин вальс» став лауреатом фестивалю «Пісня року» двічі. Із 2000 р. В.Кузан веде в районі заняття з членами Малої академії літератури і журналістики. Молодь бере участь у дитячому фестивалі «Рекітське сузір’я», кращі учасники неодноразово ставали переможцями, публікувалися у регіональних та всеукраїнських виданнях.

«Любить життя в усіх його проявах» − так називається нарис про художника Василя Ловски із Ільниці. Це людина, яка своїми мистецькими творами й активною громадською діяльністю, щоденною сумлінною працею продовжує наше сьогодення, ставить за мету глибоко вкорінювати у серцях наших краян почуття національної гідності, незалежності, віри у свої власні сили.

Василь Ловска із великою любов’ю та натхненням віддає себе живопису. Він одержимий пошуком краси, відкриваючи яку, щедро дарує людям. Про це свідчать його роботи «Боржавський узвір», «Синевирське озеро», «Літній день», «Вид на Бужору», «Бабине літо», «Смерековий камінь».  Живописець творить непересічні мистецькі цінності, що западають у душу надовго.

Розлого написав у книжці І.Хланта і про художницю Любов Матіко, композитора Василя Кобаля, директора Іршавського районного історико-краєзнавчого музею Андрія Світлинця.

У книжці «Літературно-мистецьке життя Копашнова» вміщено нариси про 105 діячів культури, які відвідали музей. Наразі Іван Хланта готує другий том.

Василь БУЖОРА.

Ваш отзыв

Ваш коментар