Версія для друку Версія для друку

…ТИХО ШЕПОЧЕ МОЛИТВУ БОРЖАВА

Людські долі пишуться на небесах, тільки нам не дано знати наперед земні шляхи наші.  Але, можливо,  Михайло Михайлович Василинець вже дуже рано знав  про майбутнє своє служіння справі Гіппократа.  В їх домі  у Малому Раківці запросто приймали як  друга сім’ї, знаменитого земляка, хірурга від Бога професора О.В.Фединця.  Отож, його вибір професії став до певної ступені  визначеним наперед. Хоча поетично-літературний хист, що доволі рано проявився у нього ще в шкільні роки, теж, мабуть, відкривав перед юнаком неабиякі обрії.

Майже таким самим перехрестям у його долі були Білки, які стали для нього другою малою батьківщиною,  де з роками вже багатьох знав від пелюшок.  І лікував, і доглядав: від малих літ – до похилих. Для багатьох він зробився невіддільним від села, від громади, від сім’ї. В ньому жило те відчуття обов’язку перед пацієнтом, яке перевершує суто функціональні, коли  незримими нитками переплітаються посадові інструкції, особистісні зв’язки, коли лікар стає для родини майже як рідним, коли до нього можна звернутися в будь-який час,  і не завжди в офіційному порядку, і не тільки за рецептом, але й за доброю порадою  щодо життєвих негараздів, чи коли просто болить душа.

Михайло Михайлович по-справжньому був сімейним лікарем, це було його покликання, це була справа його життя, справа його душі. Багатюща практика, досвід, невгасима жага освоєння прогресивного  при збереженні досвіду, неабиякий літературний дар із часом трансформувалися в триразове видання двохсот-сторінкової «Шпаргалки сімейного лікаря» — довідника, складеного ним на основі найновіших джерел медичної інформації та з лекцій корифеїв медичної науки  в галузі сімейної медицини. Ряд продовжили «Я прийшов тебе зцілити…», «Любімося солодкі».

При цьому  ніколи не полишав творити як поезію, так і прозу. Здавалося, по майже десятку видань, його літературному та фаховому медичному таланту підвладні всі жанри: від науково-практичних, методичних збірників і довідників – до жартівливо-гумористичних, що розходилися  поштучно у родинно-дружньому колі та призначалися для читання  виключно серед  дорослої аудиторії. В цьому плані у Михайла Василинця лебединою його піснею стала історико-етнографічна  та біографічно-нарисова розвідка про село, з яким зріднився – «Білки, село над Боржавою».

Згадуючи сьогодні  свого колегу  і друга Михайла Михайловича, аж ніяк не можна оминути той  надзвичайно красномовний  факт, що він не тільки лікував своїх пацієнтів як лікар, але й служив для них добрим прикладом, з якою мужністю і з якою вірою треба боротися за найцінніший дар від Бога – за життя до останнього подиху.

Сьогодні живе пам’ять про Михайла Михайловича Василинця – чудового лікаря, прекрасного організатора медичного процесу на селі, чуйну людину, доброго друга, митця. І  журливо вечорами шепотітиме молитви за ним Боржава,  на берегах якої розлого з її хвилями зустрічався його приємний дзвінкий сміх та чия прохолода дарувала йому поетичний настрій і душевний затишок.

С.В.Караслай, О.І.Булеза, О.І.Петах, М.І. Савко, О.В.Семедій, Г.Ю. Чедрик, Ю.М.Гецко, В.В.Дочинець, І.І.Фельцан, М.М.Мельник, М.П.Шелельо, О.П.Воробканич,  М.І.Світлинець, І.М.Михайлянич, Р.І.Іванчо, В.Ю. Ціхоцька, Н.Д. Глеба,  В.В.Якубець,  Б.І. Булеза, 

В.І Попадинець.

Ваш отзыв

Ваш коментар