Ця, з дозволу сказати, новина вже сколихнула інтернет-середовище: в Лисичові, у ніч із неділі на понеділок, вандали викрали 120 – 140-кілограмовий дзвін із храму Іоанна Павла ІІ місцевої римо-католицької громади.
Ой як не хочеться старому чоловікові нарікати на цей білий світ, скептично говорити про не ті часи. Та ще мій дідо, а йому – його дідо казав, а, може, то в них те знання було від Святого Письма, що війна одних возвеличує духом на подвиги, як, до прикладу, бійців 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної дивізії, що саме тоді вели бої із сепаратистами та найманцями під Дебальцевим на Сході України, а в комусь – ница душа потай служить Мамоні. Забули «невояшні» нехристи, що як не на цьому, то на тому світі обов’язково за все доведеться дати отвіт. Та вже хай не з мого рота йде, але чогось я таки впевнений, що ті варвари, а, судячи, по всьому, це не міг бути один-двоє, поплатяться ще під цим сонцем. Бо сказано ж: Богу –Богове, а кесарю – кесареве.
– Бог палицею нікого не йде бити – говорять у народі. А ті здрайці за свій гріх ще за свого життя поплатяться, щоб ні на їх дітей, ні на їх онуків кара небесна не переходила. Хоч і поодинокі, але кілька подібних прикладів у районі вже було, і гіркими сльозами умивалися ті та їх родичі, у кого рука піднялася на святині храму.
… Фраза у заголовку «вирвана» із більш розлогого епіграфу до широковідомого роману Ернеста Хемінґвея «По кому подзвін». Не хочеться навіть у цьому випадку, щоб вона виявилася пророчою.
Ферко ЖАЛИВА