Версія для друку Версія для друку

РОВЕСНИК БУРЕМНИХ РОКІВ

Промайнуло 70 років, як радянський народ переміг гітлерівську Німеччину. Але ми й сьогодні пам’ятаємо тих, хто відстояв нашу незалежність у боротьбі з фашизмом у найстрашнішій в історії Великій Вітчизняній війні.

Війна! Це страшне слово. Воно змушує кожного з нас задуматися над цими страшними картинами, які важко передати словами. Навколо вогонь, кров, мертві люди, порятунку немає. Війна руйнує села і міста, забирає і найближчих нам людей. Війна – це мільйони людських жертв. Це – сльози наших матерів.

Все це штовхнуло наших молодих хлопців взятися за зброю, в тому числі і А.Й. Надя. Ними керували почуття патріотизму, бажання звільнити й захистити свій народ, свою рідну Батьківщину.

Вони йди у бій об’єднані єдиною метою, єдиним бажанням – звільнити нашу землю від ворожої навали.

Не зважаючи на те, що Іршавщина була звільнена від німецько-фашистських загарбників 24-25 жовтня 1944 року, але війна ще була незакінчена. Щоб покінчити з фашизмом, армії потрібна була допомога.

Одним з найбільш масових патріотичних проявів участі молоді в антифашистській боротьбі був добровільний вступ молоді до лав Червоної Армії.

До лав цієї армії з села Довге добровільно записалося 36 юнаків, серед яких першим у списику був 17-річний юнак – Андрій Йосипович.

Збірний пункт по набору добровольців був у Сваляві. Цих юнаків, разом з іншими закарпатцями, було відправлено на навчання в польське містечко Ділново, а після навчання – на 4-ий Український фронт, який був створений як допоміжний для бойових дій у горах, щоб стримувати ворога.

Перше бойове хрещення Андрій Йосипович одержав у Східній Словаччині. Він був учасником однієї з найкровопролитніших битв Другої світової війни – Моравсько-Островської бойової операції, яка тривала 52 дні. У цій битві полягло 16 юнаків-добровольців із села Довге. Серед них – Гільперт Й., Грига І., Дропко І., Керечанин М., Митрович Ф., Панько І., Ковач В., Кополовець І., Матіко В., Мигович Д., Пацкан М., Попик Г., Росоха Г., Саварин Д., Татош Д., Шопа І. Багато хлопців було поранено. Андрію Йосиповичу дивом вдалося уціліти.

На долю Андрія Йосиповича випало багато добрих справ. Він брав участь у багатьох воєнних операціях. За мужність і героїзм з фашистами його нагороджено орденом Богдана Хмельницького, медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни, двома орденами Чехословаччини. Всього 21 нагорода. Йому довелося визволяти міста і села Польщі, Словаччини та Чехії. День Перемоги зустрів в м. Оломоуці, що на Моравії. Андрій Йосипович – полковник у відставці.

Наш священний обов’язок – завжди пам’ятати про тих, хто пожертвував життям заради миру і щастя прийдешніх поколінь, а також низько вклонитися тим, кому пощастило вернутися з кривавих фронтових доріг, тим, хто відстоював нашу землю, на жаль, залишається все менше і менше.

Ми маємо неодмінно зберегти для нащадків правду про кривавий поєдинок українського народу з німецьким фашизмом.

Повернувся Андрій Йосипович в рідне село в 1950 році. Мирна праця його пов’язана з Кушницьким лісокомбінатом, де почав свою діяльність як диспетчер автоколони. На підприємстві виріс до секретаря парткому, члена бюро партії. Вісім років був головою сільської та районної рад, був членом виконкому районної ради, брав активну участь у громадській роботі. Він користується заслуженим авторитетом у односельчан. У селі його знають як людину надзвичайної працездатності та відповідальності.

Разом з вірною дружиною виховали двох синів, мають 9 онуків та 6 правнуків.

Андрію Йосиповичу – 89 років, але здоров’я його не підводить. Він високий на зріст, широкоплечий, підтягнутий, виглядає молодо, не може сидіти без діла.

Тепер він очолює первинну ветеранську організацію в рідному селі, є членом президії районної організації ветеранів України. Основний девіз його роботи – соціальний захист людей похилого віку, героїко-патріотичне виховання підростаючого покоління.

З відповідальністю він ставиться до виконання до своїх доручень. До кожного ветерана проявляє турботу, а при допомозі голови сільської ради вирішує їхні проблеми.

Андрій Йосипович – прекрасний оповідач. Не можна без захоплень слухати його розповіді про тернистий життєвий шлях. До найменших подробиць він пам’ятає все, що довелося пережити під час ВВВ. Часто виступає серед шкільної молоді й розповідає учням про важкі фронтові дороги. Свої спогади пов’язує із сучасними подіями на сході України, де йде кровопролитна визвольна війна українського народу з російськими терористами. Нехай ніколи не повториться той жах, назва якого – «війна».

Районна організація ветеранів України гордиться Вами, Андрію Йосиповичу, і бажає Вам доброго здоров’я, успіхів у громадській діяльності, в героїко-патріотичному вихованні підростаючого покоління і непохитної віри у те, що завтрашній день буде світлішим і щасливішим!

Вашому подвигу у ВВВ не згаснути в пам’яті нащадків ніколи. Ви є символом мужності, незламності духу для нашої молоді.

 

Ганна БУРЧ,

секретар районної організації

ветеранів України      

Ваш отзыв

Ваш коментар