Війна в Афганістані торкнулась доль багатьох працівників райвідділу міліції, у т.ч. й підполковника міліції у відставці Івана Дорчинця. З нагоди 26-річниці виводу військ з Афганістану начальником Іршавського райвідділу міліції Мироном Черничком та головою ради ветеранів та пенсіонерів Іршавського райвідділу Василем Микитою, за активну життєву позицію і значний внесок у виховання молодого покоління працівників міліції був відзначений грамотою.
Він навіть у думці не припускав, що пройде через війну в Афганістані. У жовтні 1984 року його призвали в армію. Службу почав у Туркменії, звідки після 3-місячного карантину потрапив в Афганістан. Новий рік Іван Дорчинець зустрічав у 59-ій автомобільній бригаді разом із товаришами з рідної Іршавщини – Михайлом Добромільським, Михайлом Гарпашем, Іваном Ожоганичем, Іваном Фантою, Петром Пилипчаком.
Потяг до техніки допоміг Івану Дорчинецю опанувати військову професію водія. На КамАЗі він перевозив бензин, авіаційний гас для військової техніки та боєприпаси. Його автомобіль завжди був головним у колоні. Отож неодноразово потрапляв під обстріли, після яких із бочки з бензином витягував нерозірвані патрони. А дірки затикав підручними предметами. Дорогу через перевал Саланг називали «дорогою життя».
…У 1987 році, повернувшись з армії, Іван Дорчинець пішов працювати в міліцію. Починав у патрульно-постовій службі. Через два роки вступає у Київську вищу школу МВС. На факультет підготовки кадрів кримінальної міліції. У 1994 році лейтенант міліції Іван Дорчинець повертається в районний відділ міліції, де його призначають слідчим. Та він бачив себе тільки «опером». Врешті-решт Івана Дорчинця призначають оперуповноваженим карного розшуку.
Доводилось розкривати усілякі злочини. Під його опікою досить тривалий час була Іршава, потім – такі населені пункти, як Луково, Імстичово, Приборжавське, Білки, Дубрівка, Мала Розтока, Велика Розтока, Малий та Великий Раковець, Заболотне та Лоза. Його часто призначають керівником груп із розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів. На долю Івана Дорчинця випало боротися з рекетирами, які, користуючись розпадом СРСР, займались вимаганням грошей у підприємців, а непокірним бізнесменам підпалювали автомобілі, магазини чи кіоски.
Чимало клопоту оперупованоженому карного розшуку Івану Дорчинцю завдавали неповнолітні злочинці. Про кримінальні пригоди Петрика з Білок знав чи не весь район. Не кожний дорослий злодій може похвалитися такою кількістю крадіжок, як Петрик. Він пролазив у будь-яку квартирку. Легко проникав усередину магазину чи будинку, навіть металеві грати для нього не були перешкодою.
Іван Дорчинець завжди дотримувався аксіоми: «Злочинець повинен бути покараним». У його службовому кабінеті висіли листівки з чудовими висловами, сказаними у різні часи філософами та знаменитостями. Навіть з подвір’я райвідділу вікно службового кабінету Івана Дорчинця можна відрізними від інших. Він дуже любить квіти, вирощував їх навіть на роботі. Був випадок, що Іван Дорчинець у своєму службовому кабінеті провів заручини. До нього звернулись особи ромської народності: дочку зґвалтували. Як тільки оперативник почав відбирати пояснення, то дівчина почала мудрувати: «Якщо він бере заміж – то він мене не зґвалтував, а якщо ні – то зґвалтував». З цього все і почалось. Іван Дорчинець знайшов «нареченого» у ромському поселенні, привів у кабінет і заручив. Після цього молодята пішли додому, у Собатино.
…2002 рік був багатий на крадіжки. Власників приватних магазинів, особливо тих, хто не дбав про технічну захищеність приміщень, вранці досить часто чекали неприємні сюрпризи. І щоразу працівники карного розшуку неподалік місця пригоди знаходили кусок арматури, відірваний чи то з огорожі, чи взятий з будівельного майданчика. Таким чином, злодій, застосувавши арматуру, двічі побував в кафе у с. Заболотне, в кафе-барі «Мрія» та магазині «Міні АВС» с. Н.Болотне, «Продмазі» с. Вільхівка, завітали навіть в аптеку с. Широке Виноградівського району.
Проведеними оперативно-розшуковими заходами працівники карного розшуку Іван Дорчинець та Володимир Івегеш затримали «братиків-злочинців» у М.Раківці. Перший, Володимир, який розуміючи, що гратися з міліцією немає сенсу, зізнався у скоєному. Після чого був затриманий і старший брат Петро. Володимир, крім своїх дітей, виховував ще чотирьох неповнолітніх дітей своєї сестри. А Петро не мав постійного місця проживання, ще й хворів на астму. З речових доказів, які вилучили, залишилися, розкидані обгортки цукерок, печива та чіпсів. Діти з’їли всі ласощі. Працівникам міліції було шкода малих, але їхні батьки знайшли неправильне рішення своїх фінансових проблем.
За період роботи у карному розшуку Іван Дорчинець неодноразово виявляв факти незаконного зберігання наркотиків, вогнепальної та холодної зброї, розкрив велику кількість злочинів. Підполковника міліції у відставці за період служби було нагороджено кількома медалями, грамотами та на грудними знаками.
Знаходячись на заслуженому відпочинку, ветеран займається громадською роботою, велику увагу приділяє сім’ї, яка раніше у значній мірі була обділена опікою глави родини, оскільки він понад 20 років служив людям.
Віта Горзов,
Іршавський РВ УМВС
