Та далека війна в Афганістані, що десять років слала цинкові гроби на нашу землю аж через чверть віку, запустила свої страшні метастази на Схід України.
…Полуденне сонце яскраве, але дерева у афганському сквері Іршави не відкидають голим віттям тіней, і тільки північний вітер ніби наскрізь прошиває дві шеренги ільницьких допризовників, що мовчки застигли із лампадками в руках обабіч доріжки, якою воїни-афганці, перші керівники району та силових структур і правоохоронних органів урочисто й скорботно несуть корзини живих квітів до пам’ятника.
Церемонія, яку з часу відкриття цього меморіального місця в осерді міста практично не змінювали, тепер життя обагрило у свої свіжо криваві барви. Двадцять п’ять років підряд відзначаючи християнське свято Стрітення Господнього, ми в районі разом із ветеранами війни в Афганістані згадували їх однополчан, хто загинув на тій далекій війні, та ділили радість – від її припинення. Вже минулого року хвилину мовчання за полеглими та померлими у мирний час від ран воїнами-інтернаціоналістами «розділили» із пам’яттю за Небесною Сотнею. Сьогодні те далеке горе помножилося, проросло у рідній Україні російською агресією та сепаратистськими найманцями в Криму та на Донбасі і стало повертатися у наші мирні домівки забутими цинковими домовинами.
У своїх виступах перед воїнами-афганцями, їх рідними, юнками і юнаками Іршавських шкіл, представниками громадськості та прихожанами Свято-Іллінського православного та Свято-Петро-Павлівських православного і греко-католицького храмів і т.в.о. голови райдержадміністрації Віктор Симканинець, і заступник голови райради Петро Добромільський, і Іршавський міський голова Степан Бобик – кожен по-своєму передали власне сприйняття річниці виведення обмеженого контингенту Радянських військ із Демократичної Республіки Афганістан у такий далеко не простий для власної країни період її історії. Та водночас вони були і єдині у своєму розумінні відповідальності влади за долю власного народу, за долю тих, хто в Закарпатті живе мирним життям, і за долю тих, хто йде захищати це мирне життя із Заходу на Схід України.
Голова обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Віктор Югас, який взяв участь у іршавському мітингу-реквіємі, зазначив, що вже півсотні ветеранів тієї далекої війни наклали своїми головами у війні на рідній землі за збереження цілісності і недоторканості кордонів України. Четверо членів цієї спілки із Закарпаття тепер беруть участь у бойових діях на Сході нашої держави.
Екуменічну панахиду за полеглими воїнами-афганцями, воїнами Небесної Сотні, бійцями АТО та вбитими мирними жителями Донецької та Луганської областей відслужили настоятелі: Свято-Іллінського православного храму, протоієрей о.Михаїл Юріна та Свято-Петро-Павлівського греко-католицького храму, о. Василь Петечук, а рефреном їх проповідей стали слова Ісуса Христа про обоюду – гострий меч, від якого поляже і той, хто підняв його на брата. Тим більше вони сказані були біля підніжжя пам’ятника Авелю, невинно убієнного братом своїм Каїном
Михайло ІСАК