Версія для друку Версія для друку

СКОЛОМИЙКА – РИТМ ЖИТТЯ

Будь Ольга Михайлівна Кукла із Приборжавського хоча б трохи більш амбіційною, Іршавщина, цілком можливо,  мала б уже ще на одного заслуженого працівника культури  України більше. Та відомо,  що історія не має  умовного способу, то в цьому сенсі нема  про що й говорити. Розповідати слід про її творчість,  про педагогічну діяльність, які  по-справжньому є сутністю її обдарованої і талановитої натури.

Все почалося в далеких уже 1980 – тих, коли Ольга Михайлівна працювала  музичним керівником у колгоспному дитсадку в рідному Приборжавському. В  їх дошкільному  закладі  мала відбутися районна методична нарада  і для того щоб це пройшло  на належному рівні  слід не лише показати  належне методичне забезпечення навчально-виховного процесу у групах, але й зайти оригінальний ключ подачі своєї роботи. Тоді разом із своєю подругою —  вихователькою Надією Василівною Петровцій (Фурдь) вона вирішила  завершити підсумкове заняття музичним виходом дівчаток у довганях. Тоді ще в селі  без особливих труднощів в старих бабусиних  креденцах знаходили рукодільні – з домотканого відбіленого полотна та вишиті вручну  — навіть дитячі  довгі дівочі сорочки.

Нововведення не залишилося непоміченим. Тодішній директор середньої школи В.О.Томчик та  нинішня, на той час  завуч, – М.М.Гринюк, запропонували вести Ользі Михайлівні гурток. Так народилася широковідома на той час «Сколомиєчка» —  дитячий фольклорний ансамбль.

Хоча О.М.Кукла де-не-де в розмові мимоволі не забуває сказати, що для неї однаково дорогі всі вихованці,  проте  з особливою теплотою згадує тих, перших – Михайла Гринюка, Василя Фельцана, Марину Полончак, Олександра Федоричка, Лідію Темрьо, Надію Дзюбло, Василя Темрьо, Марічку Білич, Олександра Петровцій, Галину Дурда, Надію Повх, Бориса Петровція, Наталію Гринюк і Наталію Петровцій, які не  всі пов’язали своє життя із музичним мистецтвом, алей досі несуть у своєму серці ту струнку заднянської сколомийки,  що роз’ятрює душу при почутих її перших нотках, а чи десь по далеких світах коли призахідне чуже сонце  там на рідну Україну, в миле серцю Приборжавське принесе  до батьківської домівки приємну  синівську звістку з  однаково далеких  Італії, або Іспанії.

Ольга Михайлівна згадує, як ще дівчиною, йдучи на сільське весілля, коли із навчання в Мукачеві приїжджала додому, вже в душі поміж кроками відбивався той темп, що притаманний  лише його приборжавському мотиву чи манері. Це вона, як із Жолоба, невисловлений батьківський спадок несе в своїй творчості все життя. Немов той  головний корінь, що від нього відгалужуються  побічні, але поки він не всох, то і які б вихори не   шарпали  віття,  крона не всохне – зеленітиме. На цих принципах Ольга Михайлівна чимало втратила, особливо тоді,   коли подеякі  музикознавці та бюрократи від культури,   будучи  членами конкурсних та фестивальних журі, заскорузлі  в своєму баченні нашої фольклорної спадщини — як поля, засіяного всього тільки  одним злаком, а не багатобарвного соковитого килиму, «витканого» впродовж століть невтомними творчими зусиллями десятків поколінь:  від пращурів – до батьків.

Вона не могла просто зрадити те,  з чим виросла. Її родина ще з діда Івана Сабадоша знана як вправні музиканти. Їх бригаду гудаків запрошували на весілля повсій нашій верховині. Тож мотиви, характерні для танців та пісень для різних  сіл і регіонів краю вона розрізняла не по теорії,  а в  живому родинному виконанні. Першим серйозним успіхом  «Сколомиєчки» стало дне із призових місць У Республіканського свята  дитячого фольклору та І Республіканського  огляду-конкурсу  фольклорних колективів  в кінці 1980-тих. З того часу десятки прибожавських хлопчиків і дівчаток  під її керівництвом  пізнавали та освоювали  мистецтво народної пісні і танцю. І неодмінно із заслуженим успіхом на фестивалях та конкурсах.

Творчий портрет Ольги Михайлівни важко втиснути в обсяги газетної зарисовки. Але неодмінно слід додати про неї  і як про неперевершену виконавцю акапельно  закарпатських народних пісень з глибоким колоритним альтом. Вона є активною учасницею впродовж багатьох років сільських вокальних ансамблів, а в колгоспному хорі «Приборжавська долина» і співала, і танцювала, і грала  на скрипці та баяні. Із заслуженою гордістю згадує наша народна артистка участь у ансамблі «Родина Сабадошів» в  якому  певного часу налічувалося до двадцяти учасників і який  так само здобув був  прихильність столичного глядача.

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ

Ваш отзыв

Ваш коментар