Будь Ольга Михайлівна Кукла із Приборжавського хоча б трохи більш амбіційною, Іршавщина, цілком можливо, мала б уже ще на одного заслуженого працівника культури України більше. Та відомо, що історія не має умовного способу, то в цьому сенсі нема про що й говорити. Розповідати слід про її творчість, про педагогічну діяльність, які по-справжньому є сутністю її обдарованої і талановитої натури.
Все почалося в далеких уже 1980 – тих, коли Ольга Михайлівна працювала музичним керівником у колгоспному дитсадку в рідному Приборжавському. В їх дошкільному закладі мала відбутися районна методична нарада і для того щоб це пройшло на належному рівні слід не лише показати належне методичне забезпечення навчально-виховного процесу у групах, але й зайти оригінальний ключ подачі своєї роботи. Тоді разом із своєю подругою — вихователькою Надією Василівною Петровцій (Фурдь) вона вирішила завершити підсумкове заняття музичним виходом дівчаток у довганях. Тоді ще в селі без особливих труднощів в старих бабусиних креденцах знаходили рукодільні – з домотканого відбіленого полотна та вишиті вручну — навіть дитячі довгі дівочі сорочки.
Нововведення не залишилося непоміченим. Тодішній директор середньої школи В.О.Томчик та нинішня, на той час завуч, – М.М.Гринюк, запропонували вести Ользі Михайлівні гурток. Так народилася широковідома на той час «Сколомиєчка» — дитячий фольклорний ансамбль.
Хоча О.М.Кукла де-не-де в розмові мимоволі не забуває сказати, що для неї однаково дорогі всі вихованці, проте з особливою теплотою згадує тих, перших – Михайла Гринюка, Василя Фельцана, Марину Полончак, Олександра Федоричка, Лідію Темрьо, Надію Дзюбло, Василя Темрьо, Марічку Білич, Олександра Петровцій, Галину Дурда, Надію Повх, Бориса Петровція, Наталію Гринюк і Наталію Петровцій, які не всі пов’язали своє життя із музичним мистецтвом, алей досі несуть у своєму серці ту струнку заднянської сколомийки, що роз’ятрює душу при почутих її перших нотках, а чи десь по далеких світах коли призахідне чуже сонце там на рідну Україну, в миле серцю Приборжавське принесе до батьківської домівки приємну синівську звістку з однаково далеких Італії, або Іспанії.
Ольга Михайлівна згадує, як ще дівчиною, йдучи на сільське весілля, коли із навчання в Мукачеві приїжджала додому, вже в душі поміж кроками відбивався той темп, що притаманний лише його приборжавському мотиву чи манері. Це вона, як із Жолоба, невисловлений батьківський спадок несе в своїй творчості все життя. Немов той головний корінь, що від нього відгалужуються побічні, але поки він не всох, то і які б вихори не шарпали віття, крона не всохне – зеленітиме. На цих принципах Ольга Михайлівна чимало втратила, особливо тоді, коли подеякі музикознавці та бюрократи від культури, будучи членами конкурсних та фестивальних журі, заскорузлі в своєму баченні нашої фольклорної спадщини — як поля, засіяного всього тільки одним злаком, а не багатобарвного соковитого килиму, «витканого» впродовж століть невтомними творчими зусиллями десятків поколінь: від пращурів – до батьків.
Вона не могла просто зрадити те, з чим виросла. Її родина ще з діда Івана Сабадоша знана як вправні музиканти. Їх бригаду гудаків запрошували на весілля повсій нашій верховині. Тож мотиви, характерні для танців та пісень для різних сіл і регіонів краю вона розрізняла не по теорії, а в живому родинному виконанні. Першим серйозним успіхом «Сколомиєчки» стало дне із призових місць У Республіканського свята дитячого фольклору та І Республіканського огляду-конкурсу фольклорних колективів в кінці 1980-тих. З того часу десятки прибожавських хлопчиків і дівчаток під її керівництвом пізнавали та освоювали мистецтво народної пісні і танцю. І неодмінно із заслуженим успіхом на фестивалях та конкурсах.
Творчий портрет Ольги Михайлівни важко втиснути в обсяги газетної зарисовки. Але неодмінно слід додати про неї і як про неперевершену виконавцю акапельно закарпатських народних пісень з глибоким колоритним альтом. Вона є активною учасницею впродовж багатьох років сільських вокальних ансамблів, а в колгоспному хорі «Приборжавська долина» і співала, і танцювала, і грала на скрипці та баяні. Із заслуженою гордістю згадує наша народна артистка участь у ансамблі «Родина Сабадошів» в якому певного часу налічувалося до двадцяти учасників і який так само здобув був прихильність столичного глядача.
Михайло БОРЖАВСЬКИЙ
