Версія для друку Версія для друку

НЕВИГАДАНИЙ НОВОРІЧНИЙ СЮРПРИЗ

Шістдесяті, студентські роки. Це було під Новий рік. Площі і будинки Ужгорода іскрились яскравими вогнями, з вікон квартир виглядали заквітчані ялинки. Панував святковий настрій. Оволодів він і мною: 30 грудня я познайомився з веселою, бойовою, розумною дівчиною. Юстина погодилася зустріти зі мною Новий рік. Дістала з сумочки чистий папірець і написала на ньому номер будинку, під’їзду, квартири. Радості моїй не було меж! Усю ніч думав: що ж подарувати і про що говорити у радісний Новорічний вечір. Я цілий день штовхався в універмазі, ювелірних, квіткових, книжкових магазинах і аж надвечір придбав бажану річ.

Радісно крокую по набережній. Біля круглого будинку поштамту виймаю блокнот і відчуваю, як кров заливає обличчя: того милого папірця, на якому Юстина записала адресу, у блокноті… не було.

От і зустрів Новий рік!..

Похмурий плентаюсь у гуртожиток, що на Митній, жорстоко картаючи себе за легковажність. Раптом відчув, як щось холодне повзе по моїй шиї. Різко повертаюсь і назустріч мені летить регіт малюків, що бавляться у сніжки. Нахиляюсь до тротуару, щоб дати здачі малому сміливцю, посковзнувся і падаю. Більшого задоволення для малюків, мабуть, і не придумав би. Один із них узяв мене за руку і підвів до великого будинку:

– Дядя, натисни ось на цю кнопку тричі, бо я не дістану.

Лунають три різкі дзвінки. Чую позаду дитячий сміх. Обертаюсь до малого, а він тільки ногами залопотів східцями. Розумію, що мене малюки «купили» і дивлюся, куди б непомітно зникнути. Але вже було пізно: двері відчинились і тихий голос запитав:

– Ви до кого?

Нерішуче піднімаю голову і… пакунок падає із моїх рук… На порозі стояла невисокого зросту дівчина з усміхненим милим обличчям. Це була… Юстина.

Петро Пітра,

с. Білки

Ваш отзыв

Ваш коментар