Версія для друку Версія для друку

ПОБРАТИМ-ВОЛОНТЕР — ПОБРАТИМУ-БІЙЦЮ

Епізод із бульдозером  на Інститутській під час революції Гідності  стараннями телевізійників масово розтиражований як завдяки “братчикам” Корчинського, так і “розруленню” ситуації майбутнім, на тоді, Президентом України Петром Порошенком. Василя Ковача із Довгого його патріотичні переконання, природня цікавість і неспокійна вдача так само привели  якраз туди у хвилини  найбільшої напруги. Як і тисячі наших земляків,  він  тоді в Києві заробляв копійчину на прожиття. У революційний вир  на Майдані він поринув із головою. Тоді ж  зробив і перші кроки на терені волонтерства.

           Роботу залишити не міг, бо мав зобов”язання фінансового характеру, але нерідко повертався з Майдану  без гривні в кармані. Допомагав не тільки землякам, що зазвичай характерно закарпатців, але йшов Майданом,  Хрещатиком  і своїм господарським оком прикидував,  що і  де потрібно, в якому наметі хлопцям, а переконавшись у необхідності, приносив, купивши за власні кошти. Вже із часом  неодмінно долучав до своїх і ті, що надсилали земляки на підтримку Євромайдану. Та все одно – основу складали його власні заробітки.

           Василь – емоційний, пристрасний, запальний – нерідко максималіст у судженнях, разом з тим надзвичайно  по-господарськи раціональний  у підході до вирішення, розв”язання  яких-небудь житейських проблем, як і  переважна більшість срібноземельного земляцтва. Ця його по-справжньому газдівська жилка, мабуть, є фундаментальною  в світоглядному  сприйнятті ним життя як істинного українського патріота.  Він належить до числа тих, на жаль, небагатьох, чиї внутрішні переконання, слова і поступки  поєднані по своїй сутності як перед Богом, так і перед людьми. Для нього важливо не тільки сказати, засвідчити свою громадянську позицію, але  й неодмінно підтвердити її конкретними справами.

           Все вищеозначене випливає із його суджень, міркувань, спілкування із знайомими і близькими, — є своєрідною квінтесенцією слова і діла.

–Я міркував, що нам не дадуть спокійно жити, — говорить Василь, — то ж я десь психологічно був готовий до того, що розпочалося на Донбасі.

 Спокійно сприйняв повістку із військкомату і розпочав проходити медичну комісію. Його здивувало, що лікарі у нього, колишнього спортсмена, винайшли певні проблеми із здоров’ям, хоча  до того  він нічого такого не відчував.

     Через деякий час обставини так склалися, що в зону Антитерористичної операції  призвали його побратима-довжанина Михайла Боднаря.

           З болем у серці сприймав Василь  Ковач від Михайла Боднаря кожну звістку  про бої, про життя в перерві між ними, а найголовніше – йому боліла у того відсутність  інколи самого елементарного, попри яке вдома і в мирних обставинах  людина більш-менш спокійно обходиться. Що вже говорити про обмундирування, амуніцію та інші прилади спеціального призначення.

Якби мова йшла про нього, то з таким завзяттям Василь сам про себе, мабуть, так і не піклувався б.

… Відвідати  Михайла Боднаря — артилериста 24-ої механізованої бригади ми з Васильом Ковачом приїхали  в Мукачівський військовий госпіталь, де той лікується після поранення під м.Щастя на Луганщині.

–Кожен  поважаючий себе  чоловік має бути там, — твердо переконаний Михайло.

           Наша спільна розмова хіба що узагальнено-окреслено торкнулася особисто Боднаря. В кількох словах  боєць передав обставини поранення, його характер, та ми й самі бачили, як він  сильно налягає на праву ногу,  а також  про те, як його доставляли  у Воростянівку,  Попасну, Сватове і лікування Вінниці. Більше говорили про характер боїв. Про побутові умови? Про ставлення фронтовиків до мешканців печерських пагорбів та про те, як по-різному в регіонах ставляться місцеві чиновники до проблем їх та їх сімей.

–Що ж, снаряди нам поставляють вчасно і вдосталь, — згадує учасник АТО із Довгого. – Так само – дизпаливо. Нема проблем і із харчуванням. А все  інше – знаєте із теленовин.

           Як розповів Михайло,  значна проблема із сигаретами, хлопці, особливо під час обстрілів,  смалять безперервно. Щоб облаштувати землянку, треба заготовити деревину, а в бензопилу треба бензину, а його не купиш — не маєш. Так само  — багато з чим.

           Якби не так, то не доводилося б Васильові Ковачу свої зароблені гроші віддавати  побратиму, щоб той міг воювати. Слід бути поряд із ними, послухати їх діалоги, аби пройнятися тими почуттями, що струменіють у їх голосах.

           Тоді розумієш їх щирість,  оту справжність, про яку говорив Боднар.

Понад шістдесят тисяч гривень зібрав особисто Василь Ковач для військових обладунків бійця АТО Михайла Боднаря – кіларового  шолома, білизни, бронежилета та ще багато чого. Так він був не один, і до сьогодні він щиро вдячний кожному, хто з розумінням поставився до його прохання      допомогти коштами. Але найщиріші слова вдячності щоразу він говорить учням  Довжанської ЗОШ  І-ІІІ ст., чий внесок, можливо, й не найбільший, але не меншого  вартує  від бізнесівських  гривень.

           Вже й не мовимо про особисті Васильові збереження побратиму. Неабиякий спеціаліст, судячи з усього, непогано заробляє, має трьох донечок, господарство, яке, щоб довести до ладу, потребує і часу, і праці, і насамперед коштів, як і в кожного з нас, але він  знаходить можливість урізати сімейний бюджет, щоб допомогти. Цей приклад побратимства мав би стати для більшості з нас тим рушієм, що подвигнув би думку: хтось за мене там воює, то допоможу йому хоча б лептою.

           Василь Ковач знає не тільки зорганізувати громадськість собі у поміч. Районна влада прийняла рішення забезпечити  сім”ї учасників АТО дровами на опалювальний період але на місцевому рівні його реалізація, невідь чого, загальмувала, тож він звернувся до депутата райради  Василя Леднея, а вже відтак працівники держпідприємства Довжанське лісомисливське господарство завезли  в Малиновий, де проживає Михайло Боднарь,  дрова.

           А ще у  Василя Ковача самозавдання – підзаробити  грошей та закупити для бійців АТО, нехай і не новий, але  — мікроавтобус.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар