Версія для друку Версія для друку

НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ…

Хто хоч раз побував у Арданові, не міг намилуватися його красою. Село потопає у садах і виноградниках, які дають неабиякий прибуток. Зі сходу простягається попід гору Гат, яка захищає його від холодних вітрів, тому тут на тиждень-два раніше, ніж у інших населених пунктах, починають веснувати. Люди із діда-прадіда займаються землеробством і тваринництвом.

28 років тому й облюбував собі село Арданово священик о. Йосип Ярема. Прийшов він сюди із Тячівського району. Його дитинство проходило у селі Мала Уголька. Народився у простій селянській родині. У рідному селі закінчив школу, потім була армія. Ставлячи духовні справи на перше місце, вирішив вступати в Московську духовну семінарію, бо ж сказано у Святому Письмі, Бог радіє, коли людина набуває знань і виявляє побожну мудрість. Краса, цінність такої мудрості в тому, що її не можна відібрати або знищити. Після закінчення семінарії пішов служити в монастир села Чумалєво Тячівського району священиком. А березневої пори 1986 року став настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці в Арданові. І з тих пір і служить православній громаді.

О. Йосип Ярема має задоволення з того, що мешканці Арданова не лише люблять своє рідне село, дбають про нього, продовжують його славу і не обмежуються лише прагненням матеріального достатку. Вони належно турбуються і про власну духовність. Непорушною їх віра лишається дотепер. Сам Бог допомагає арданівцям навіть у часи великої скрути жити повнокровним життям , любити все, що створили наші предки в минулому.

«Головне завдання священика, – каже отець Йосип Ярема, – нагляд за моральним станом людей, щоб вести їх правильною духовною дорогою, бо часто втрачаються моральні цінності саме у молодому віці. Люди інколи бувають розгублені і не мають чітких орієнтирів у житті. Тому священик має направляти їх на правильну стежину, і щоб кожен вірник мав ціль у житті і задумався над тим, для чого він прийшов у цей світ. А зробити це, повірте, не так просто».

О. Йосип згадує, що до того, як він став настоятелем храму, у селі за вісім років помінялося 7 священиків. Церква була у занедбаному стані. Саме тому свою роботу розпочав із розпису храму. І запросив зробити це уродженця села, відомого художника, члена Національної спілки художників України Михайла Митрика, який на той час проживав у Ужгороді. Той з любов’’ю взявся за справу, бо робив це для людей, для села. Другим важливим завданням, яке ставив перед собою настоятель храму, була заміна даху. У 2008 році відкрив церковну школу, зробив це у приміщенні колишньої церковної школи. Наразі там навчається 80-100 дітей. Торік зроблено благоустрій території храму, а також замінено купол. І в усіх цих справах йому допомагає церковна громада, ті, хто сповідує християнську віру. У о. Йосипа хороші стосунки із усіма, хто свого часу обіймав посаду сільського голови. Годинами може розповідати про Івана Матьолу, Михайла Сенишина, які завжди були його опорою. Має взаєморозуміння із теперішнім головою Михайлом Станинцем. Особливо допоміг багато у благоустрої храму.

Тісні зв’язки тримає о. Йосип зі школою. За ці роки постало нове покоління вихованців – два священики – Михайло і Георгій Баники. Пов’’язав своє життя із релігією й директор школи Костянтин Хрипта, який свого часу закінчив Ужгородську богословську академію, а тепер став псаломщиком місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці. Він професійно знає усі закарпатські традиційні церковні наспіви і кожні святкові дні буває у церкві. Уже двадцять років дякує.

Рутинна робота священика полягає у проведенні богослужіння, здійсненні таїнства хрещення, вінчання і інших церковних обрядів.

Щороку, 22 вересня, бере участь у богослужінні в честь пам’яті тих, хто далекого 1983 року загинув у автокатастрофі у селі Залужжя Мукачівського району. Люди, які там загинули, каже о. Йосип Ярема, зазнали пекельних мук, найбільших страждань, які лише можна уявити. Вони мученицькою смертю покинули цей світ і знайшли спокій у царстві Божому.

«Любов не підвладна часові і простору, – каже протоієрей Йосип Ярема. – Вона приходить від Бога і повертається до нього. Тому любов вічна і ніколи не згасає. Ті, хто випромінював любов свого серця до людей і після переходу у вічність продовжують любити і молитися за нас із небесної церкві».

У сім’ї Яремів двоє дітей. Старший син Сергій пішов батьковою стежкою, став священиком, молодший Йосип навчається у Київському інституті біоресурсів і природокористування. Уже є і онуки.

«Не хлібом єдиним живе людина, – каже о. Йосип. – Часто буваю в школі, зустрічаюся з учнями, разом із вчителями і батьками спрямовую свої зусилля на духовний розвиток підростаючого покоління. Бо це – основа моралі. Від того, як ми їх виховаємо, залежить наше майбутнє».

Василь Шкіря

Ваш отзыв

Ваш коментар