Версія для друку Версія для друку

НАУКОВА НИВА АКАДЕМІКА

Життєвий шлях академіка АН ВО України, відомого вченого в галузі атомної фізики та фізичної електроніки Людвика Шимона почав писатися в місті над Іршавкою, хоча він народився у селі Терново Тячівського району. Пов’язано це з тим, що батько хлопця працював на залізничному розгалуженні від основного напрямку Берегово-Кушниця в бік Ільниця-Осій-Кам’янка. Нерозлучними його друзями були брати Степан і Василь Овсаки, батько яких теж був залізничником.

           У перший клас пішов на рік пізніше своїх ровесників, оскільки він народився після першого вересня – 22 листопада 1934 року. Батьки віддали його в єдиний угорський клас у межах народної школи (8 класів навчання) далекого 1942 р.

—        В одному приміщенні, — згадує тепер Людвик Людвикович, — було нас біля 25-и учнів різних за віком, яких навчав один учитель. Це був заклятий мадярон із числа приїжджих, який паралельно муштрував у дворі допризовників угорської армії. Я був уже в другому класі, коли несподівано одержав ляпаса. Мене, мабуть, годину трусило від шоку. І не так від болю, як від образи, – адже мене ніхто ще до цього не бив. Вчитель-садист помітив моє здивування. Він пояснив свій вчинок так: відмінник навчання повинен бути зразком дисциплінованості.

А ще Людвик Шимон був дуже здивований, коли почув, як кілька солдат із німецького підрозділу разом із місцевим хлопцем співали українською «Запрягайте хлопці коней»… Уже пізніше дізнався, що це були українці, які добровільно пішли служити у німецьку армію. Виїхали угорські війська на початку жовтня 1944 року. Останньою втекла жандармерія.

Любив хлопець футбол, грав за шкільну команду. Воднчоас співав у шкільному хорі та у хорі дорослих Іршавської середньої школи, яким керував тодішній директор, відомий педагог і художник Василь Бурч.

Крім братів Овсаків – Степана і Василя, приятельською склалася дружба Людвика Шимона із Олександром Ляхом. Шоні, так називали його вдома, вивчився після закінчення школи на інженера за спеціальністю «Будівництво та експлуатація шляхів сполучення та штучних споруд». Майже 20 років Олександр Васильович очолював одне із дорожньо-експлуатаційних управлінь Ужгорода (ДЕУ-850). В обласному центрі вони дружили сім’ями.

Після закінчення школи Л.Шимон вступив на фізико-математичний факультет Ужгородського держуніверситету. Після навчання працював лаборантом, старшим лаборантом, а з 1958 р. – на різних викладацьких посадах від асистента до професора. В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію в престижному всесвітньовідомому науковому центрі – Фізичному інституті ім.. П.М. Лебедєва АН СРСР м. Москва. В цьому ж інституті в 1985 році на Вченій раді під головуванням лауреата Нобелівської премії, академіка АН СРСР М.Г. Басова (одного з винахідників лазера) захистив докторську дисертацію. У 1968 році Людвику Людвиковичу присвоєно вчене звання доцента, а в 1986 р. – вчене звання професора. З 1982 по 2008 р. – завідувач кафедри квантової електроніки, одночасно науковий керівник Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки.

Головною складовою професійної діяльності Л.Л. Шимона є педагогічна робота. Він розробив чимало програм курсів лекцій, поставив відповідні лабораторні практикуми, написав методичні посібники, зокрема до таких дисциплін: «Основи радіоелектроніки», «Теоретичні основи радіотехніки», «Техніка фізичного експерименту», «Фізичні основи експериментальної техніки» та ін.. Вперше на фізичному факультеті в 1990 році запровадив інноваційний метод інтенсифікації навчального процесу, що дало можливість перейти від лекцій-монологів до розгорнутих лекцій-діалогів.

Як науковець в галузі фізики електронно-атомних зіткнень Л. Шимон ще в 1960-1965 роках виконав вперше систематичні дослідження ефективних перерізів збудження (міра ймовірності процесів збудження) атомів лужних металів. Результати досліджень мають фундаментальне і прикладне значення. Вони, зокрема, істотно сприяли розвиткові теорії фізики електронно-атомних зіткнень, а також були частково передані замовнику для вирішення питань, пов’язаних із розробкою джерел електроенергії майбутнього – магнітогідродинамічних генераторів та термоелектричних перетворювачів.

Л.Л. Шимон – автор і співавтор понад 450 наукових публікацій, у тому числі в матеріалах численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, 30 праць з методики викладання та історії фізики. Під керівництвом Людвика Людвиковича підготовлено 12 кандидатів та 4 докторів фізико-математичних наук.

Певний час Л. Шимон обіймав посаду декана фізичного факультету. Незважаючи на економічну кризу в країні, фізичний факультет вистояв, не втратив свого реноме та став провідним освітянським й науковим центром України. За цей період поруч з традиційною спеціальністю  «Фізика» на факультеті відкрито дві спеціальності, що було продиктовано потребами регіону у підготовці спеціалістів кваліфікації «інженер-фізик».

Л. Шимон – член Закарпатського угорськомовного наукового товариства. У різні роки обирався членом ради Західного наукового центру України, науково-методичної ради з фізики Міністерства освіти і науки України, вченої ради Інституту електронної фізики НАН України, член редакційних колегій журналів «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Фізика» та «Журналу фізичних досліджень» (м. Львів).

У сімейному житті теж є успіхи. Разом із дружиною виховали двох дітей: сина і доньку, дали їм вищу освіту, а тепер, на старості літ, раді і щасливі за онуків і правнуків.

А в Іршаві проживає друг дитинства Степан Овсак, який усім серцем і душею вболіває за Людвика Людвиковича. У своєму житті він теж добився чимало: закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, працював на сільськогосподарській станції Велика Бакта.

Водночас навчався в аспірантурі при Інституті землеробства і тваринництва західних областей України (м. Львів), працював начальником Іршавської районної станції захисту рослин. Автор книги «Скарб». Недавно Степану Юрійовичу виповнилося 78. Ось такі вони, людські долі. Воістину: життя прожити – не поле перейти. Людвику Людвиковичу! Здоров’я вам і наснаги!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар