21 листопада православні християни відзначають день Св.Михаїла. У народному віровченні це — воїн-захисник знедолених і немічних, він уособлює перемогу добра над темними силами. Здавна його називають ангелом-охоронцем усіх християн, тому цей святий є покровителем столиці нашої держави-Києва. Не дарма на сучасному гербі міста зображений образ архістратига з крильми, але щитом та мечем у руках. На честь Св.Михаїла названо багато храмів. Один з них є Свято-Михайлівський Собор у Києві, який під час подій на Майдані став прихистком для учасників Революції гідності та поранених, у храмі також відспівували вбитих з Небесної Сотні.
Гарне чоловіче ім’я Михайло, що в перекладі означає «як Бог», з гордістю носять як чоловіки нашої країни, так і жінки, народжені на Михайля. Тож, при нагоді вітаємо всіх Михайлів та Михайлин з їхнім святом.
Мій тато є батьком чотирьох дітей. Економіст за освітою, але художник за покликанням. Вже в зрілому віці тато повернувся до справи всього свого життя – живопису. Робота над картинами є потребою його душі та дає натхнення на створення прекрасних образів природи та людей. Мій тато є членом Іршавського районного народного об’єднання художників та народних майстрів «Колорит Боржави». Одна з його картин «Осінні барви» потрапила на титульну сторінку газети «Срібна земля». Багато чудових татових робіт прикрашають оселі наших родичів та друзів. Але живопис — не єдиний талант мого тата, він також гарний різьбяр по дереву та майстер зі скляних робіт. Бджолярство також є його улюбленою справою, тому завдяки татові ми завжди смакуємо солодким даром «божих комах». А ще мій тато – справжній патріот України, учасник подій на Майдані. Недавно він був нагороджений подякою Іршавської районної державної адміністрації за вагомий вклад у національне відродження, становлення та зміцнення української державності, патріотизм, громадську свідомість та з нагоди 25-0ї річниці створення громадсько-політичної організації «Народний рух України за перебудову». Тато і нас, своїх дітей, виховує в патріотичному дусі, вчить людяності та чесності, дбає про наш культурний та духовний розвиток. Скільки музеїв, виставок, різних цікавих місць ми змогли відвідати завдяки йому! Татова любов до нас безмежна. Показовим є навіть той факт, що для того, щоб підтримати мою найменшу сестру Марійку у заняттях музикою, тато сам, у 47 років, навчився грати на скрипці, підбираючи мелодії на слух. Моєму захопленню татовим вчинкам немає меж.
Христина ДОЧИНЕЦЬ,
студентка відділення журналістики УжНУ
