Версія для друку Версія для друку

НАРОДИВСЯ І ПРОЖИВАЄ В СЕЛІ, А СЛУЖИТЬ — ГРОМАДІ

Найпростіше було б писати про Андрія Васильовича Худу у службовій характеристиці. Народився тоді-то, навчався там і там, служив тоді і там. Слово служив в цьому конкретному випадку наповнене високим змістом. І це — без перебільшення і зайвої патетики. За такими рядками біографії складна доля із недоспаними ночами, нервовим перенапруженням та ще багато чим, що за роки вивело його в число одного з кращих правоохоронців області, а вже будучи на заслуженому відпочинку, стати очільником однієї із найбільших територіальних громад Іршавщини – Великораковецької. Стати, як-то кажуть, — одне, а утримати висоту, — то вже зовсім інше.
В середині далеких від сьогодення 1970-их двоє великораковецьких юнаків, друзів вирішили присвятити своє життя службі в правоохоронних органах. Нині ці фрази майже чи не сакраментальні, а на той час служба в міліції була і престижною, і почесною, а для молодих, тим більше, привабливою. З характерним для такого віку максималізмом дали один одному слово у всьому допомагати по-товариськи, а вже як одному кому-небудь не поталанить, то й інший не вчитиметься. Історія їх із Юрієм Михайловичем Марущинцем навчання у Рязанській вищій школі миліції заслуговує на окрему і детальну розповідь, на яку ще прийде час.
Здобувши диплом, молодий лейтенант міліції Андрій Худа потрапляє на роботу слідчим у обласний центр.
–Ні, не було ні волохатої руки, ні протекції, — з майже непомітною посмішкою на губах відповідає на мій красномовний погляд Андрій Васильович. – На той час батько вже помер, і комісія при розподілі врахувала, що мама сама. А інакше, як і десятки моїх однокурсників розпочинав би службу дільничним по вовчих закапелках неозорого Сибіру.
Андрій Васильович, не похваляючись, розповідає про перші свої міліцейські будні: ночівлю в кімнаті чергового Ужгородського райвідділу, що радше скидалася на КПЗ (камеру попереднього затримання). аніж нормальне помешкання, першу зарплату, — 95 рублів — за яку треба було купити костюм, черевики та ще не пам”ятає що і … саме головне – “прописатися” з колегами в Скалі. Хто знає, той пам”ятає. Але це таке – скороплинне. Головне – перша його справа про кишенькових циганських крадіїв, яку йому вдалося здати в прокуратуру, можна сказати відразу.
Так і повелося вже на майбутнє – легко не давалося нічого, але зусилля і труд – все перетруть. Молодий, енергійний. працьовитий, метикуватий, а за деякий час уже був на непоганому рахунку керівництва, з часом міг би зробити непогану кар”єру в “області”. Не склалося. Що цьому більше завадило, чи побутові обставини, а чи що-небудь інше – менше з тим.
Через деякий час В.А.Худа був переведений на роботу у Іршавський райвідділ міліції. Тут — уже свої історії та їх не менш захопливі колізії. Зірки — на погонах, щаблі кар”єрного сходження – це, як цеглини у долі. Зв”язуючим матеріалом тут служили кримінальні справи. Серед них були й такі, що потрясали устої районної кооперації … і не тільки. Справа по базі райспоживспілці пустила метастази немов паук щупальця по району та й у області. Гучною вийшла.
… Двадцять років Андрій Васильович віддав нелегкій міліцейській службі.
Прийшов інший час.
Коли через певний період земляки обрали Андрія Васильовича своїм сільським головою, багато хто вважав, що міліцейське минуле позначатиметься на роботі і в цій його іпостасі. Надії одних справдилися, очікування інших засохли на корені, а справи в громаді пішли на ліпше. Чимало зроблено у Великому Раківці та в інших селах по вдосконаленню інфраструктури, ремонту та реконструкції будівель бюджетної сфери.
Багато уваги приділяє сільський голова і стану доріг. Проведено ремонт сільських доріг протяжністю 12 кілометрів, замінено майже 4,5 тисячі метрів квадратних бруківки на центральній дорозі, покриття асфальтом сільської дороги протяжністю 1,1 кілометра.
Важливою в різноманітних планах стала для Андрія Васильовича і важка, і марудна справа, але яка до його честі завершилася успішно, коли всі пайовики колишнього КСП “Виноградар” отримали майнові паї.
Подібних фактів у А.В.Худи набереться чимало, але це всього лише підтверджує ту просту істину, що добропорядна людина віддано служить незалежно від місця служіння.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар