Версія для друку Версія для друку

КРИСТАЛ МИЛОСЕРДЯ

Давним-давно, коли людина ще не знала, що таке новітні технології, жила за законами природи і приносила жертви богам, в яких вона палко вірила, царювали на Землі могутні сили, сили природи: Матінка Земля, Вогонь, Вода.
Мали вони здатність пізнавати внутрішній світ будь-якої людини. І через це завжди були засмучені, адже різні люди жили в той час: і добрі, і погані. Людство задумало створити кристал, який виконував усі бажання, але дістатись зміг би лиш душевно чистій людині, а в руках поганих – втрачав всі свої магічні властивості. Тоді Вода сказала:
– Я створю найкращий кристал, надам йому міцності діаманту, яскравості рубіну.
– Я надам йому сили вогню, щоб коли погана людина брала його в руки, у неї горіло серце, — сказав Вогонь.
– А я сховаю його у своїх володіннях, щоб тільки обрані змогли його знайти, – й собі додала Земля.
І зробили вони кристал бажань, сховали його у підземелля, а вхід туди захистили оболонкою милосердя. Таким чином, кристал залишився недоступним для злих людей.
Минали дні, місяці, роки. Кристал виконував бажання людей і ставав стимулом для самовдосконалення людини. У суспільстві стало більше особин, які прагнули бути кращими, бо тільки людині з чистим серцем кристал показував свої властивості.
Йшли тисячі років, людство зовсім забуло про кристал, головним у житті людей стали гроші. Гроші вирішували все. Через розвиток новітніх технологій історія людства повільно йшла на спад. Причиною цього стало забруднення природи, ніхто вже її не шанував, а, як відомо, людина без природи довго не витримає. Були й інші причини – людиною вже заволоділа жорстокість та егоїзм. Життя, яке колись було на землі раєм, стало жорстокою реальністю. Здавалося, що людство чекає на свою загибель.
ІІ
У одному, давно забутому містечку, жила сім‘я простих робітників. Колись вони дружньо і життєрадісно жили в місті, як і всі інші люди: батько працював на підприємстві інженером, мати була вчителькою у звичайній школі. А їхній синочок Іванко, якому було лише 5 неповних років, радів життю поруч із бабусею вдома, коли батьки працювали. Та незабаром у їхні двері постукало горе: батьки дізналися, що їхній Іванко дуже хворий – лікарі виявили у нього карциному. З того часу життя сім‘ї змінилось: лікарі лікували хлопчика, та все було марно, згодом стан Іванка погіршився через те, що той дихав забрудненим міським повітрям і лікарі порадили батькам переїхати в інше місце, де хлопчику стане краще (хоч трохи). Так вони й зробили: переїхали до давно забутого всіма містечка, про яке ходили різні містичні історії, але сім‘я про це не знала.
ІІІ
Містечко, забуте й покинуте містечко Долина Тіней. У нього була своя історія, яка приховувалася силами природи. Тут блукали душі людей, які хотіли вкрасти кристал милосердя, тут вони загинули і залишились навіки. Душі приречені на страждання. Врятувати їх може лише людина з чистим серцем, якій уже нічого втрачати.
Кристал і досі знаходиться у печерах цього містечка і чекає нових побажань.
Цей кристал міг зробити все для свого власника: людина могла заволодіти будь-яким предметом, кристал мав силу зцілити від будь-яких недуг. Та була одна умова: людина й сама мала бути милосердною не лиш за ставленням до себе, а й за ставленням до інших.
ІV
Іванко… Цей хлопчик, незважаючи на свій юний вік, понад усе в світі любив Батьківщину і мріяв, щоб всі люди були щасливими. Задля цього він ладен був пожертвувати собою. Він мріяв про світ, у якому головними будуть не гроші, а милосердя, де люди не вбивають один одного, де вони навчаються цінувати кожну хвилину життя, як цю хвилину цінував хворий Іванко.
Йшов сильний дощ, була гроза. Хлопчик сидів на ліжку і дивився у вікно, дивився, як жалібно падають краплинки дощу, це ніби сльози природи, яка плаче перед Господом за своїх нерозумних синів, які кожного дня потроху вкорочують їй віку.
На щоках у хлопчика з‘явились такі самі краплинки, що були за вікном, тільки це вже не ті краплинки дощу, це були сльози. Він плакав, плакав, бо хотів жити і жити, щоб любити. Любити сім‘ю. Важко було на серці в Іванка, знав-бо він, що довго не проживе, знав, що хвороба його переможе. Знав, добре знав. Сидів він отак годинами і не помітив, як його огорнула ніч, огорнув сон.
Цієї ночі він бачив дивний сон… Ніби він знаходився у лісі, якась сила вела його все далі і далі від рідного дому. Ось він уже перейшов знайому річку, котра ніби промовляла до нього: «Йди далі!» і він ішов. Та ось злякався, коли почув кроки за своєю спиною, повернувся і – о жах! То була ніколи не знана йому істота, очі її були наповнені злістю, замість рук мала вона щупальця, як у рака. Йшла вона просто до нього. Іванко помчав вперед. Здавалося йому, що істота ось-ось його наздожене і от він став бігти так, немов на крилах. Побачив хлопчик дивне сяйво, що охопило ліс, воно йшло з печери. Іванко підійшов ближче і побачив, що то був дивного кольору камінець, взяв він його в руки і відчув приплив сил, здалося хлопчику, що й істота зникла, відчув Іванко якусь надзвичайну життєрадісність, яка, як йому здавалось, давно покинула його. І ніби сонце засіяло, камінець засвітився ще дужче.
Побачив Іванко, що руки його знов стали, як колись, до хвороби, рум‘яними, а всередині хлопчика зник звичний до цього часу біль… Як здалось хлопчині, він побачив двох жінок: перша була уквітчана квітами, на голові у неї був віночок з найпрекрасніших квіток, друга несла з собою морську свіжість. Був ще й чоловік – весь у помаранчевому, від нього віяло теплом. Ці люди посміхались йому. А чоловік тримав у руці той самий камінець, той, що дотепер був у руках хлопчика…
Прокинувсь Іванко весь у холодному поту. До нього кинулась змучена мати. Їй здалось дивним, що обличчя хлопчика стало рум’янішим, очі сина палали любов‘ю, на обличчі сяяла посмішка.
З того часу Іванкові стало краще. Батьки не розуміли, в чому причина, і звернулись до лікарів. Зробивши аналізи, лікарі з радістю повідомили батьків, що хвороба відступила.
Ніхто не знав дійсної причини поліпшення стану хлопчика. Лиш Іванко час від часу згадував свій сон у містечку Долина Тіней.
Епілог
З того часу людство немов би підмінили: стали запроваджуватись різні проекти для стабілізації стану довкілля: люди стали щасливішими – кожна особа прагнула допомагати іншим. Зародилось нове суспільство. У Долині Тіней стало спокійніше, душі блукаючих знайшли спокій.
Щодо хлопчика, то він виріс чудовою людиною, вивчився на лікаря-онколога і став чудовим фахівцем. В його житті було все якнайкраще, тільки час від часу згадувався дивний сон.

Віолетта Скраль,
с. Ільниця

Ваш отзыв

Ваш коментар