Версія для друку Версія для друку

Вона працювала на благо народу

Доля в кожного своя, особлива. І життя в одного, мов тихий, спокійний ставок, а в другого – швидкоплинна річка з крутими поворотами. Життя Марії Антонівни Симканич – героя соцпраці, доярки з колгоспу «За нове життя» села Білки було бурхливе, трудове і цікаве.

Народилася вона 1 листопада 1934 року в сім’ї селянина-бідняка. В 1951 році закінчила семирічку і пішла працювати рядовою колгоспницею. Як сумлінну працівницю, правління колгоспу направило її на навчання до Вілоцької однорічної сільськогосподарської школи. Закінчивши її в 1954 році, стала працювати обліковцем на фермі великої рогатої худоби. Робота була неважкою, і вона не була перевантажена. Однак бачила, що доярки інколи посміхаються, мовляв, молода, здорова, а цурається справжньої роботи, − в папірцях порається. Боляче було їй слухати докори подруг.

– Невже я гірша за інших? – думала не раз. – Мої руки звикли до праці. А що, як і мені стати дояркою?.

Ніколи про своє бажання не говорила, приглядалася як трудяться доярки Ірина Добрай, Йолана Кебелеш, Єлізавета Жупанин. Розпитувала їх про методи роздою корів, про годівлю тварин.  І ось одного дня наважилася. Пішла до завідуючого фермою Петра Михайловича Ігнатка та головного зоотехніка Василя Федоровича Копи.

− Є вільна група корів, прошу закріпити її за мною, − твердо сказала вона.

−Хіба ти зможеш? – змірявши її поглядом від голови до ніг, наче вперше бачив, здивувався Петро Михайлович.

−Зможу, − підтвердила вона.  Так в 1956 році вона стала дояркою. За нею закріпили 11 корів.

Спочатку було важко. З незвички руки боліли, в спині ломило.

− Це мине з часом, − утішали І. Добрай, Є.Жупанин, Й.Кебелеш, Г.Зейкан та інші (яких ви бачите на фото разом з Марією Симканич). – Звикнеш, і все буде гаразд. А інколи, бувало, і всі вони допомагали їй подоїти корів. По 1540 кілограм молока від корів одержала в перший рік роботи доярки.

Якось в бібліотеці знайшла брошуру про досвід знатної доярки країни Марії Харитонівни Савченко із Сумщини. Вивчила, як кажуть, її досвід. Почала й собі працювати так, як Марія Савченко. Вже у 1957 році від кожної корови вона надоїла на 1000 кг молока більше. Перший успіх окрилив. Старалася працювати ще краще. Не лінувалася вставати рано, першою проходила на ферму, годувала корів за раціонами, напувала їх, чистила.

В 1958 році в списку кращих доярок району, поряд з іменами таких досвідчених доярок, як Ганна Молнар, Марія Садварій, Марія Марко вона вперше прочитала в газеті і своє ім’я.  3612 кг молока від корови – таким був наслідок її праці.

Працювала і вчилася. Тепер вже до неї зверталися доярки за порадами. Розгорнула змагання за високі надої і дешевше молоко.

Написали листа в районну газету, в якому закликали всіх доярок району боротися за 5 тисяч кілограмів молока від кожної корови. Це було сміливе зобов’язання, це був ризик, але вони не боялися, бо були впевнені, що зобов’язання виконають.

Так і вийшло. Марія Антонівна надоїла по 6430 кг молока від кожної з 12 корів своєї групи. Надої зростали і в інших доярок. Перейшли на механічне доїння. Збільшили групову кількість корів до 30. Ферма впевнено вийшла на тритисячну позначку. А Марія Симканич твердо посіла одне з перших місць в області серед доярок. Показувала своїх рекордисток на виставці в Києві.

У неї виникає ідея: якщо Пітра відкрив школу хліборобської майстерності, то чому б не організувати таку школу і їй? І вона береться очолити її. Почали приїздити за досвідом з району, області.

До своєї зірки Героя Марія Антонівна йшла дев’ять років – в 1966 році Указом Президії Верховної Ради тодішнього Радянського Союзу за високі трудові здобутки була удостоєна цього високого звання. Поїхала в Москву делегатом ХХІІІ з’їзду партії, а повернулася героєм Соціалістичної Праці.

На жаль, заздрісники були і в Марії Антонівни. Та що б там не казали, вона знала собі ціну. І як і Юрій Юрійович Пітра, не боялася людських язиків, а діяла так, як вважала за потрібне. Цьому сприяла і її активна громадська позиція. Вона обиралася депутатом обласної ради кількох скликань, членом бюро Іршавського райкому партії, була делегатом ІІІ Всесоюзного з’їзду колгоспників, партійних з’їздів та конференцій, керувала школою передового досвіду, була активним учасником ВДНГ СРСР. Їй належить багато ініціатив: підвіз доярок на роботу, благоустрій навколо ферми, побудова Будинку тваринництва з кімнатами відпочинку для доярок, їдальні, медпункту і т.д.

Та до всього вона була жінкою, якій хотілося кохання, материнства і надійного чоловічого плеча. То вона знає, скільки сліз самостійності пролила за свій вік, проте на людях ніколи цього не показувала: була щаслива сином Петром, у неї чудова невістка – Любов, вихователька в дитсадку, онуки.

Мені пощастило працювати і спілкуватися з нею,  працюючи партійним секретарем і головою виконкому сільради, багато в чому допомагати. Вона була другом нашої родини до останніх хвилин свого життя. Відвідуючи церкву, щонеділі навідувалася до Юрія Юрійовича і його жінки Йоганни Петрівни. Щороку вони відпочивали разом в санаторіях, по пільгових путівках, як Герої праці.

… Мені доводиться тепер говорити про героїню в минулому часі – 6 років, як її не стало. Час невблаганний. Люди, на жаль, відходять у вічність. Проте всупереч недоброзичливцям, наклепникам, тим, котрі вміють лише тішитися з чужих невдач або біди, а самі палець об палець не вдарять для блага народу, Марія Симканич, людина високих ідеалів, жінка, мати, зуміла своїми руками, що їх кутувала в компреси, бо боліли, довести, що її місце на землі не було зайняте ніким, що її велике покликання – бути таки господарем долі, працювати на благо свого народу.

 

Петро ПІТРА,

с. Білки.

Ваш отзыв

Ваш коментар