Версія для друку Версія для друку

“ВЕРХОВИНО, МАТИ МОЯ”, твоєму невмирущому суголосному еху – шістдесят!

Оцерковлені люди знають:  найприємніша молитва —  у старовинних  храмах, де споконвічно намолені стіни та куполи,  як миром ікони,  просякнуті  невидимими  спорами найпотаємніших і найбільш щирих  душевних поривань. Сцену  та глядацьку залу  Довжанського будинку  культури, де зараз директором Олена    Юріївна Кукла, навіть після кількарічного ремонту  аж ніяк не назвеш   і храмом культури, але при цьому   так як того ювілейного дня тут звучали знамениті пісні  Михайла Машкіна, та й не тільки вони, то щось сакральне таки напрошується для порівняння. Такої статистики немає, але ні серед статечних літами довжан, ні серед хронікерів культрного життя Іршавщини і Закарпаття не знайдеться  той,  хто б заперечив припущення, що найбільше із часу написання неофіційного гімну Срібної Землі “Верховино, мати  моя” різні виконавці найбільше виконали її в цій будівлі.

І не з неї розпочав  свій шістдесятирічний ювілейний концерт народний хор “Боржава” та його іменитий  впродовж  не менше, якщо не більше, ніж піввіку,  соліст – заслужений працівник культури України  Василь Гичко, а  — із “Гуцульської застольної”, все того ж геніально неперевершеного автора. В людському вимірі, на жаль, історія  творчого довголіття народного хору на сьогодні без Михайла Машкіна вже більша у часовому просторі, як із ним.

 У спорті  є термін: біг із  естафетою — коли спортсмени один одному на дистанції  передають паличку.  Сорок років тому  таким своєрідним чином, але вже диригентську паличку  у “Боржаві” взяв у свої руки  Іван Ілліч Кертис. Правда, йому  до цього  вже довелося попрацювати концертмейстером  у рідному колективі під керівництвом  Михайла Машкіна, здобути  вищу музичну освіту, заслужено завоювати  міцний авторитет у музично-хоровому співтоваристві Закарпаття. І ще одне, не менш, мабуть, важливе – не опустити той машкінський рівень мистецької майстерності та не розгубити славу  самобутнього і оригінального  творчого колективу. По-справжньому йому це вдалося.

Підтвердили це і слова начальника управління культури  Закарпатської облдержадміінстрації, корінного довжанина Ю.Ф.Глеби:

–Шановні і дорогі земляки, ветерани і  нинішні учасники народного хору  “Боржава”. Таких колективів, які зберегли своє ім”я і творчий почерк та кредо крізь роки перемін, у нас на Закарпатті залишилося всього п”ять. І ви в цьому сузір”ї неповторні, бо історія  пам”ятає такі часи, коли виконавці  Довжанської “Боржави” затьмарювали бурхливими оплесками і любов’ю глядачів навіть виступи заслуженого  Закарпатського народного хору у свята на концертних  майданчиках обласного центру.

Виступ Юрія Федоровича хоча й носив офіційний характер, але й не міг не мати і ліричного відступу. По-особливому ці нотки зазвучали,  коли він  звертався до Василя Михайловича Гички та незрівнянного постановника народних танців “Боржави” Івана Івановича Панька.

До щирих слів Ю.Ф.Глеба  додав і нагороди: особисто І.І.Кертису – почесну грамоту Управління культури Закарпатської ОДА, а народному хору  “Боржава” Довжанського БК —  Грамоту Національної всеукраїнської музичної  спілки, підписану її головою – Героєм України, народним артистом СРСР і народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Т.Г.Шевченка, професором Анатолієм Авдієвським.

Від відділу культури і туризму райдержадміністрації грамоти вручала  Любов Василівна Бабинець.

Довжанський сільський голова  М.І. Шкелебей, щоб не повторюватись у тематиці виступів,  зробив більший акцент на сучасному житті колективу.

Гармонійним акордом у офіційній частині святкування стало вручення  заступником голови райради П.П.Добромільським грамоти районної ради  концертмейстеру народного хору “Боржава” Довжнського БК  Мирославі Василівні Нейдел.

У сьогоднішній “Боржаві”  її художній керівник  І.І.Кертис,  як оберіг,  не забуває,  як основоположне  надбання,  творчу спадщину Михайла Машкіна. А це і оригінальні його твори,  і самобутні обробки народних пісень. Свого часу колектив долав із ними  не одну вершину слави, в тому числі  і за кордоном.  Але кожен час  потребує не тільки своїх героїв, але і, що також важливо, –  їх співців.  Відчути подих свіжого вітру, вітру перемін, вчасно підставити йому вітрила  творчого натхнення і зорганізувати команду однодумців — значить завжди бути на гребені хвилі і долати простори різних епох. Одним із таких талантів  і володіє Іван Ілліч. Важко, майже неможливо, передати людською мовою всі ті перипетії, життєво-побутові та офіційно-ділові, а чи навіть товарисько-приятельські його аргументації, коли йдеться про справи рідної “Боржави”. В долині однойменної ріки він  у цьому плані скоріше за все неперевершений і як художній керівник, а ще як менеджер. Іван Ілліч як особисто,  так і з допомогою  вже вихованих ним  учнів   оновив  репертуар хору.  По-свіжому,  в творчому плані  працює з колективом хормейстер Марія Бажо. Оригінальний  музичний супровід колективу  надає концертмейстер Мирослава Нейдел.

В теперішньому пісенно-музичному вінку, що періодично дарують  його глядачам,  звучать такі твори  як в’язанка українських народних пісень  “Прийшла весна», «Тобі, вівчарю», «На зеленій полонині» в обробці Михайла Машкіна і у виконанні тріо у складі  Марії Парада, Світлани Маригун та Юлії Фанта; українська народна   пісня “Мальви” в обробці Володимира Івасюка у виконанні  Любові Слісенко, або парадиз закарпатських весільних мелодій фольклорної групи “Цімборики”,  якою керує       Мар’яна Нейдел.

Ювілейний концерт “Боржави”  став настільки природнім у поєднанні  багаторічного досвіду і завзяття  молодості, що ведучому  свята Юрію Мельнику легко вдавалося підтримувати піднесену приємну атмосферу. Зробимо ймовірне припущення – у цьому за сприяння йому служив не тільки  непересічний талант, але  ще до того його  рідні батько й мама, які  безпосередньо впродовж років  брали участь у роботі народного хору.

Ніяк не оминути у переліку активних учасників  урочистостей і внуків Михайла Машкіна – Майю Бобик і Володимира Магурського, які відзначили  взаємну творчу сутяжність композитора і поета Михайла Машкіна, його правонаступника Івана Ілліча та колективу хору.

Як сказав художній  керівник “Боржави”  І.І.Кертис:

– Нема “Боржави” без  “Верховини” і нема “Верховини”  без “Боржави”.

Тож  коли соліст Олександр Голіба підняв своїм голосом мелодію і слова “Верховино, мати  моя …”  під стелю будинку культури, всі присутні встали і дружньо його підтримали і вже продовжували разом.

Михайло ІСАК .

Ваш отзыв

Ваш коментар