- Нове життя - https://nz-ir.com -

“ТИЖДЕНЬ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я” і мудрість років – у Луківській школі

Кілька ознак відрізняли цей урок  того дня у другому класі Луківської ЗОШ І-ІІ ступенів від звичайного.

Найперше, по-особливому готувалася до відкритого уроку і, звичайно, хвилювалася  вчителька Тамара Дмитрівна Ісак. По-друге, діти святково одягнені, а четверо хлопчаків, немов із ореолами – із  вималюваними на паперових кільцях буквами «А», «В», «С», «D” – на головах. За кілька хвилин від початку вони вже майже не звертали уваги на  директора школи Ольгу Юріївну Хандра та інших педагогів, цілий ряд яких сидів  у них за спинами та акуратно нотував їх відповіді, активність,  впевненість у знаннях, вміння  чітко викладати їх.  Дванадцять дітлахів, майже всі  до одного тягли догори  руки, щоб відповісти на запитання, які вітаміни у яких фруктах і овочах,  які страви їм готують  у шкільній їдальні,  а  які, традиційні, закарпатські, – вдома бабуся.  Попередні кілька  речень – то лише хвилинний і поверхневий зріз із  навчально-виховного процесу, що відбувався на тому уроці. За ним – споконвічні  наші звичаї, генетична  пам’ять   народу, закодована у здоровий побут, і додані  наукові знання таких досвідчених вчителів як Тамара Дмитрівна.

Слід  зауважити,  урок був настільки цікавим і змістовним,  що навіть дорослі мали  бажання бодай якусь дещицю почерпнути із нескладних відповідей другокласників.

Наступний урок, правда,  уже  в  актовому залі  проводила сама Ольга Юріївна. На нього директор школи  запросила найстарішого жителя села – дев’яносторічного Петра Івановича Ляха. Присвячений він був 70-літтю визволення села, краю і України від німецько-фашистської окупації. Майже доросла учнівська аудиторія вже вкотре з цікавістю чекала на спілкування із цим високим, не по роках прямим і струнким  чоловіком, благородні, тонкі риси обличчя якого увінчувалися високим світлим чолом: подібна зустріч із ним не перша, адже  він – один із тих, хто оповідав їм про історію школи, села, а багатьом  і про їх  предків  у другому, а подекому і  в четвертому коліні.

Своє вступне слово О.Ю.Хандра завершила пропозицією вшанувати  пам’ять визволителів України, земляків, що брали участь у Другій світовій війні, Небесну сотню та полеглих бійців у антитерористичній  операції на  Сході  країни хвилиною мовчання. Вже символічна мелодія “Гей, пливе кача по Тисині…” стала музичним фоном,  під який учні та педагоги, стоячи пом’янули полеглих. Слід додати, що колектив напередодні зібрав 1200 грн. і передав їх пораненим бійцям АТО, які лікуються в Мукачівському госпіталі.

Петро Іванович,  немов юні  його слухачі в «Однокласниках» чи у «Фейсбуці» переглядають сторінки, переходить від полиці до полиці  своєї, здається, безкінечно багатої на події та деталі  пам’яті  оповідає про ті далекі та історично значимі для людей  і села події.  Така збуравлена тисячами подій і фактів  майже столітня пам’ять, немов жорнами перемолює, чомусь кимось безпідставно намовлену нібито байдужість  сучасної молоді до історії як свого роду, так і краю та  народу. Їх свідомість саме у хвилини такого спілкування  очищається  від полови «пофігізму» і перетворюється у причину, на якій виростає патріотизм без привселюдного биття у власні груди, але той глибокий, затаєний, що подвигає на вчинки, які, немов наріжні камені, лягають у велич будови нашої спільної, національної історії.

І ще одне спадало на думку, коли разом з луківським учнівським  загалом слухав Петра Івановича: “Здається, його  повчальні слова про необхідність  закладати основу життєвих знань саме в школі прищепляться. Опирався  він на приклад свого сина – православного священика та  іконописця о.Іоанна, який здобув академічну  богословську освіту та розписав 15 храмів, але завжди у відвертій розмові з батьком  щиро жалкував  за  втраченими можливостями наукового пізнання  саме в шкільні роки.”.

Мабуть, знову потрібні, але вже наступні десятиліття, щоб осягнути:  куди впали зерна Ляхової мудрості – на камінну байдужість, непомірну жадобу до збагачення  та відстороненість, чи на благодатний грунт юних і жагучих до добра душ, із яких виростуть щирі серцем християни  і палкі патріоти?

Михайло ІСАК.