Україна переживає важкі часи. Ще вчора не дуже вірилось в те, що так звана «братня країна» Росія виступить агресором проти України. Якби рік тому щось подібне й мені говорили, то я б думав, що він не сповна розуму. Однак зараз ми маємо зовсім іншу ситуацію: Російська Федерація спрямовує на наші східні території найманців-терористів та диверсійні групи. Вони не лише дестабілізують ситуацію в Донецькій та Луганській областях, а холоднокровно вбивають мирне населення, молодих хлопців, які служать в різних батальйонах Збройних сил України та Національної гвардії.
Думаю, що ті люди на мітингах, які скандували «Росія» та бігали з триколорами, не задумувалися над тим, що можуть накликати біду, яка переросте в кровопролиття, смерть і розруху. Постає питання: а чи могло б подібне лихо прийти і до нас на Закарпаття? Багато хто стверджує, що ніколи, мовляв, ми мирний народ і війна нам ні до чого, у нас менталітет специфічний, і люди на збройне протистояння ніколи б не пішли.
Але до чого тут люди, їх би ніхто не питав? Якби для дестабілізації були привезені гроші й роздані місцевим «бандюкам», які є в усіх районах нашої області, декілька ватажків спецгруп на кшталт «Беса», «Бабая», Губарєва, Мотороли та інших і розказали нашому народові давно заготовлену ФСБ байку про «русинство»? Події останніх місяців вказують на небезпеку саме з цього прокремлівського джерела, і небезпідставно.
«Русинське» питання на Закарпатті розкручувалося ще з часу розпаду СРСР Компартією та КДБ, як дестабілізуючий чинник. Імперська система опиралася процесам, які наближали проголошення незалежності України, і застосовувала старий антиукраїнський сепаратистський інструмент – політичне русинство.
Так, цей корінь зла започаткований у 20-30-их роках минулого століття агентами угорсько-фашистського диктатора Горті зрадниками Степаном Фенциком і Андрієм Бродієм, які під ширмою русинства спрямовували земляків до «Великої Угорщини».
Не знаю, як так Європа «потерпіла» від політичною русинства на нашій землі, але закарпатські українці таки дезорієнтовані понині. Боляче, що через доморощених «зомбашів» (маргіналів) і запроданців. До цього руху, зокрема, причетний православний священик московського патріархату, піп Сидор з Ужгорода, який був засуджений на три роки умовно за сепаратистські заклики. Тепер об’явився «народний мер Закарпаття» — самозванець Петро Гецко із с. Кушниця, який декларує проросійські заяви, нещодавно закликав ввести війська Росії на Закарпаття, нині переховується на території Росії, даючи там численні інтерв’ю для ЗМІ, а нам звідти розказує, що Закарпаття не Україна, нарід наш іншої нації, і загалом ми до українців не належимо. Є ще такий-собі горе-писака теж родом з закарпатського села Осій, який матірними словами та лайками пише «чудо-вірші». Певно, він претендує на те, що їх будуть вчити в «русинських школах»? Мушу зізнатися, що сором за таких земляків.
До чого нам на Закарпаття привнесені ці сепаратистські рухи? Мета одна − «розділяй і володарюй». Хтось хоче, аби на Закарпатті був неспокій, і наш мирний і трудолюбивий нарід охопили паніка і безлад, смерть і сльози. Як ми зараз спостерігаємо на Сході України, кулі не вибирають, чи це старі люди, чи діти, жінки чи чоловіки, – косять, не озираючись.
Багато наших людей в автомобілях, на лобовому склі, возять триколор з гербом Закарпаття, мотивуючи, що то є наш закарпатський прапор. Довірливі закарпатці пристають на звабливі пропозиції антиукраїнських рухів, мимоволі стаючи заручниками сепаратизму. Чого варті маніпуляції на закарпатському діалекті, який дійсно є особливим через історичне минуле на противагу іншим областям України, або ж перекриття доріг міжнародного значення проти оголошеної мобілізації в АТО.
Політичне русинство в нашій області паразитує на етнічному русинстві − старій самоназві всіх українців, яка в Закарпатті збереглася найдовше через політичне і географічне становище. Певне, проблема є в тому, що ця тема не роз›яснена, не висвітлювалась у пресі. І цим користуються сепаратисти не лише із-за кордону, але і місцевого розливу.
Вважаю, що гуманітарна політика держави має змінитися в усіх ланках життя, особливо в освітній галузі. У XX столітті українці пережили голодомори, страшенні репресії і ГУЛАГи, депортації з ознаками геноциду тоталітарним комуністичним режимом. Це було системне знищення українців як нації різними окупантами, один з яких − російський агресор, як виявилося в XXI ст., ніколи не переставав бути ворогом.
Я не хочу, щоб мій народ був обдурений інструментом політичного русинства, яким заманюють в пастку, що може призвести до паніки на нашій Срібній Землі. Ніхто не скаже, чим етнічно відрізняється закарпатський русин від галицького − русинів Івана Франка, Лесі Українки та історичної Роксолани, яка в архівних джерелах записана русинкою. Чеський письменник Іван Ольбрахт, після вивчення традицій Верховини в кінці XIX ст., відповідально приділив закарпатських русинів до українського етносу. Є ще висока наука, яка знає більше, але її голос до народу поки в дорозі
Михайло МОЧАН,
с. Чорний Потік.
