Версія для друку Версія для друку

Сергій Голубокий: «Добрим майстром може стати людина, яка є хорошим скрипалем»

Сергій Голубокий – заслужений майстер народної творчості України. Він створив 329 інструментів, з яких 22 віолончелі. На скрипках пана Сергія грають у Франції, Америці, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Росії, Люксембурзі. А також на інструментах, виготовлених ним, грають у Київській консерваторії, камерному оркестрі столичної, струнному оркестрі Закарпатської філармоній та в багатьох інших закладах і колективах України, зокрема в Іршавській школі мистецтв.

Сергій Григорович народився у Хмельницькій області. У 1989 році переїхав на Закарпаття, і тепер ми можемо похвалитися, що маємо за земляка скрипкового майстра, члена Асоціації майстрів-художників смичкових інструментів. Проживає Сергій Григорович у с. Заріччя і не вирощує капусту.  «Нове життя» мало нагоду поспілкуватися з цією цікавою людиною.

— Де ви навчалися цьому нелегкому ремеслу, і хто був вашим першим вчителем?

— Перший інструмент був виготовлений в 1992 році під час навчання в Київській консерваторії. У ті часи, в середовищі майстрів існував так званий принцип засекречування. І сподіватись на якусь допомогу не доводилось. Тому перший альт був виготовлений, виключно спираючись на знання, отримані з книжок. Так як перший інструмент без досвідченого вчителя зробити неможливо, то він був недосконалий. Я його спалив. Це був момент «очищення». А потім було знайомство з хорошим майстром, експертом Міністерства культури Олексієм Степановичем Пехеньком. Більш глибокий рівень пізнання професії отримав у Кракові у знаменитого польського майстра Яна Павліковського, в якого навчався два роки.

— Яку деревину Ви обираєте для своїх скрипок? І які етапи проходить ця деревина перш ніж стати музичним інструментом?

— Традицію використання деревини встановив Антоніо Страдіварі (1644 – 1737). Верхня дека – ялина, голівка – обичайки, нижня дека – клен-явір. Для того, щоб деревина мала високі акустичні якості, її треба заготовити в перший місяць зими і відразу розпиляти на малі куски. А потім сушити мінімум 5 років. Для ґрунтів і лаків використовуються натуральні смоли екзотичних дерев. Щоб пом’якшити лак і грунт, можна добавити ефірне масло. Рецепти в кожного майстра свої.

— У 2000 році Ви видали енциклопедію «Скрипкові майстри України». Чи продовжуєте роботу над вдосконаленням своєї книги?

— Ні, не продовжую. Мене не підтримала Асоціація, і я її створив, не дякуючи підтримці, а всупереч. У світі все розподілено. В Асоціації теж була людина, яка займалася інформаційним простором. Коли дізналася, що я щось роблю, то дуже ревносно поставилася і однозначно негативно. Були професійні ревнощі. Потім відповідно була критика. Ні на критику, ні на похвалу не треба звертати увагу, а треба робити свою справу, бо ні в тому, ні в іншому об’єктивності нема.

— Як ви ставитеся до того, що Ваші сини навряд чи продовжать вашу справу?

— У мене нема диктаторських рис характеру. Я даю можливість синам вирішувати свою долю самим. Звичайно, я був би щасливий, якби хтось із них продовжив мою справу, але то буде, як Бог дасть. Це дуже складна професія. Добрим майстром може стати людина, яка є хорошим скрипалем. Це як початок професії. Перший етап – музикант. Я не зустрічав людей, які були б поганими музикантами і хорошими майстрами.

— Ми знаємо, що Ви хотіли відкрити школу скрипкових майстрів.

— Вже не хочу. У моєму становищі це мало ймовірно. Не думаю, що відкриття школи скрипкових майстрів може кардинально змінити ситуацію в країні у цій сфері. Школи взагаліто створюються волею не одного майстра. Для цього потрібна спільна воля, а такого не спостерігається.

— Теперішня ситуація в країні якось впливає на Вас і вашу роботу особисто?

— Вона впливає на всіх і на мою роботу теж. Був період, коли взагалі ніби і не було у свідомості людей місця для думок про скрипки. А тепер цей стан шоку проходить. Люди просто адаптувалися до реалій. Є певний позитив, покращення.

— Талановита людина є такою у всьому. Мені відомо, що у вас є сайт, на якому Ви публікуєте і власні вірші. Коли ви почали римувати рядки?

— Я не пам’ятаю. Все починається з дитинства. Мій перший вірш був російською мовою. Надихають емоційні стани, події.

— Які у вас творчі плани і мрії?

— У мене є давня мрія, яку я не можу років 30 реалізувати – перемогти в конкурсі. Я брав участь у кількох. Коли проходив перший конкурс, я був початківцем, а другий був не дуже об’єктивним. Щоб виготовити інструмент для участі в конкурсі, треба працювати багато місяців. А такої можливості нема. У мене багато інструментів на замовлення. Бракує часу для того, щоб відкласти все і займатися лише цим.

Однією з мрій є побачити велику колекцію старовинних інструментів у Празі. Бачити хороший інструмент  – все одно, що для художника побачити хорошу картину.

Також мрію постажуватися в Італії, у Кремоні – місті, де жив Страдіварі.

— Що би ви побажали нашим читачам?

— Щастя, благополуччя, здоров’я, припинення війни в Україні і хорошої музики, а скрипалям – хороших скрипок.

— Бажаю Вам успіхів у досягненні мети. Дякую за розмову.

Розмовляла

 Олександра Кузан,

студентка відділення журналістики УжНУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар