Василь Юрійович Фенич – один з перших пролетарських письменників Закарпаття. У найтяжчі часи фашистської реакції (1939-1944рр.) В.Фенич залишався в рядах тих небагатьох літераторів краю, які не злякалися хортистських жандармів і гестапівських катів, не продали окупантам свій талант, а мужньо і гнівно ризикуючи життям, закликали народ до боротьби за свободу, за воз”єднання з братами на східному боці Карпат.
В.Фенич не лише писав правду про життя і класову боротьбу пролетаріату Закарпаття, але й сам багато років був робітником-пролетарем: працював дроворубом, опалювачем, вантажником, шляховиком, але не пішов на поклін до багатіїв, а навпаки – люто боровся проти них.
На еволюцію політичних поглядів В.Фенича великий вплив мало його тісне знайомство з Йосипом Гавелкою – одним із керівників підпілля у роки угорської окупації. Будучи постійним відвідувачем крайової бібліотеки, Фенич глибоко вивчає всесвітню літературу, захоплюється творами прогресивних письменників світу.
Василь Фенич закінчив Білківську горожанську школу. Жив на квартирі у мого дідуся Сочки Петра. Про Василя Фенича мені багато розповіли мій батько Ю.Ю. Пітра, шовгор Василь Михайлович Потушняк (їм цього року також було б 100 років).
В Фенич продовжив навчання в Мукачівській торгівельній академії. Лише два роки вдалося юнакові провчитися. Його виключають з академії “за розповсюдження і пропагування ворожої преси та літератури” і ув”язнюють на кілька місяців. І знову злидні і поневіряння, важка непосильна праця, які безповоротно зруйнували здоров”я юнака.
Але мужній патріот не складає зброї. Він друкує свої полум’яні твори проти буржуазії в прогресивних газетах і журналах Закарпаття (зокрема на сторінках молодіжного журналу “Наш рідний край”), Чехословаччини, Канади, Західної України, виношує думку створити при щомісячнику “Голос молоді” літературне об”єднання прогресивних письменників.
Фенича переслідували чеські та угорські власті, травили російські націоналісти, та ніщо не могло витравити з його полум”яного серця переконання. Як і раніше, його твори гнівно засуджують експлуататорський лад, кличуть до повалення буржуазії.
З перших же днів зміни окупаційних режимів на Закарпатті Фенич усім серцем віддається справі перебудови краю, входить у очолюваний тоді Федором Потушняком організаційний комітет письменників Закарпаття.
Важка, невиліковна на той час хвороба, не дала на повну силу розквітнути молодому таланту. 7 травня 1949 року письменник помер на 35 році життя.
Велику роботу по упорядкуванню і вивченню спадщини Фенича провів член СПУ В.С.Поп.
У вересні 1960 року у Закарпатському обласному книжково-газетному видавництві вийшов збірник поезій та прози письменників Закарпаття. Поряд з такими корифеями, як Михайло Томчаній, Федір Потушняк, Іван Чендей, Василь Вовчок, Матвій Тевельов, Олександр Маркуш, Антон Копинець, Володимир Панченко, Юрій Мейгеш, Василь Поліщук та інші, надруковані і твори Василя Фенича.
А в березні 1965 року в Ужгороді, в республіканському видавництві “Карпати”, вийшла друком невеличка книжечка “Мужність” – збірка оповідань Василя Фенича. Упорядкував та підготував тексти й післямову В.С.Поп. Вступне слово написав П.Й.Панч. Книжка вийшла на 159 сторінках тиражем 3000 примірників. Ця книжечка – маленький крок у дослідженні творчості письменника. Фенич, за словами Петра Панча, “з повним правом посяде належне йому місце в історії української літератури”.
Багато творів Фенича залишаються ще невідомими читачеві. Ще багато рукописів та надрукованих матеріалів Фенича лежать в архівах чеських, канадських, галицьких редакцій та видавництв.
Петро Пітра,
село Білки
