Версія для друку Версія для друку

ПІДПІЛЬНІ ШОВІНІСТИ ПОДАЮТЬ ГОЛОС

Багато російських та проросійських інформаційних ресурсів розтиражували написане одіозним Петром Гецком «Обращение к мировому сообществу» так званого конгресу русинської і угорської общин Закарпатської області України, який нібито пройшов у Будапешті 8 серпня цього року. До речі, автор звернення знаходиться у міжнародному розшуку за сепаратизм. Але – про все почергово.

Що дає нам підстави сумніватися в тому, що конгрес таки пройшов? Бо усі матеріали по всіх доступних ЗМІ ілюструються двома-трьома фотографіями, на яких зображені одні і ті ж четверо людей на фоні видозміненого російського прапора, який хочуть видати за русинський. Крім того, усі попередні русинські конгреси, у тому числі і Ужгородський, проводилися відкрито і супроводжувалися відповідною інформаційною підтримкою, рекламою на білбордах та в засобах масової інформації, делегати на них обиралися відкрито, серед запрошених були представники влади, культурно-просвітницьких товариств, із концертною програмою виступали самодіяльні та професійні колективи. Цей, так званий конгрес, якщо і проходив, то проводився таємно, підпільно. Отже, були на ньому не делегати, бо їх ніхто не обирав, а самозванці, які, і я це спробую доказати, сподіваються стати самопроголошеними президентами чи губернаторами «Пудкарпацької Руси» і отримати дивіденди від російського фашиста Путіна, якого засуджує весь світ.

Щоб не бути голослівним,  проаналізуємо текст звернення. «Конгресс представителей русинской и венгерской общин Закарпатской области Украины, прошедший 8 августа в Будапеште, с глубокой озабоченностью отмечает резкое усиление кризисных процессов в стране. Продолжается эскалация военного противостояния между вооруженными контингентами киевских властей и силами, выступающими за создание Новороссии, объединяющую Луганскую и Донецкую области страны. В этих конфликтах активную роль играют экстремистские, профашистские группировки, фактически призывающие к уничтожению неукраинских национальностей, проживающих на современной территории Украины. В этой связи возникает реальная угроза применения политики геноцида в отношении русинской, венгерской и других нацменьшинств, исторически поселившихся в Закарпатье». Зверніть увагу, що тут і далі по тексту звернення українська влада називається «кієвскімі властямі», а терористи і російські найманці, які йдуть воювати в чужу країну, означуються не загарбниками, не фашистами, а силами, які виступають за створення Новоросії. До речі, ні Гецко, якого не хочеться називати паном, ні жоден інший фігурант справи не задається питанням: яка може бути Новоросія на території України? Але не буду акцентувати на цьому – розумні люди і так усе розуміють. Зупинимося на наступному: звідки у нас взятися геноциду, якщо до сьогоднішнього дня його ніхто не помічав. Навпаки – Закарпаття завжди служило і служить прикладом мирного співіснування різних національностей та багатьох конфесій, які будували і будують свої храми поруч.

Цинізм і брехливість наступного речення звернення, покликанного підсилити російську пропаганду і внести нестабільність у мирне співіснування понад 100 національностей, які проживають у нас, зашкалює: «Конгресс представителей русинской и венгерской общин, составляющих более 90 процентов населения региона, заявляет, что в создавшихся в Украине кризисных условиях крайне важно добиваться решения имеющихся проблем с помощью сохранения единой страны».

«Чим більша брехня, тим легше у неї повірять». Певно, саме по такому принципу живуть на нашій землі продажні агенти північного сусіда України. Хіба ми, 80,5% українців Закарпаття, є гілкою російського народу, якого і в помині не було, коли хрестили Київську Русь. Хіба не на території Закарпаття найдревніші стоянки первісної людини? Хіба не в наших містах і селах жили люди ще у ті часи, коли на тому місці, де тепер Москва, були ліси і болота? То хто є чиєю гілкою? І взагалі, чи пов’язані ми так тісно?

А ще мене, як письменника, цікавить мовне питання. Ті комуністи, яких массово призначали на високі посади у часи правління фашистської організації КПРС із росіян по всій території України, у тому числі і на Закарпатті, за десятки років проживання в українському мовному середовищі не могли вивчити нашу мову. Чи такою була політика, чи у них не вистачало клепок у голові – гадати не будемо. Але, якби ми були чиєюсь гілкою, то чи у представників «стовбура» могли б виникати «азірівські» проблеми? Думаю, що ні. І ви зі мною погодитеся.

І на завершення. У моєму рідному Іршавському районі проживає понад 100 тисяч чоловік. Із них – 98,5% українців. Думаю, що жоден із нас не хоче, щоб наші інтереси захищали брехливі самозванці, російські найманці, продажні шкури, які за подачку з путінської руки готові пожертвувати своєю землею, своїм народом, родиною, батьківською хатою та миром у нашому спільному домі. Таких людей потрібно вчасно відправляти за грати, щоб не дочекатися долі Криму та східних областей, які піддалися російсько-фашистській пропаганді і тепер змушені відчувати на собі всі жахіття війни.

Ми – за єдину сильну державу! Слава Україні!                 Василь Кузан.

Ваш отзыв

Ваш коментар