Версія для друку Версія для друку

ГАМОРА – КУК: ПРАПОР І ТРИЗУБ

Богдан Попов більше означує себе як еколог, аніж  коваль. І в цьому нема нічого суперечливого: вогонь бо ж очищає. А в ковальському горні він – ще один із необхідних елементів творення.

Більше десятка років цей молодий чоловік поміняв столичні проспекти і багатоповерхівки на закарпатські круті бездоріжжя та приполонинські села. В Лисичові прикипів душею до його родзинки – Гамори та зійшовся в баченні її перспективи із її орендарем Віктором Петровцієм. Буремний Східний фронт відтермінував традиційний вже фестиваль ковальського мистецтва із його широким фольклорним супроводом у гірській столиці Іршавської Верховини. Як під золою тліє присок, так і в головах тих, хто вже десятиліттями жив цим дійством, велелюддям, цим настроєм душі, пульсувала думка: яким чином зберегти традицію, відійшовши від фестивального формату, і перемістити сутність ковальського ремесла в рамки цехового побратимства.

Богдан Попов разом із головою Асоціації ковалів Іршавщини Віктором Петровцієм вирішили провести симпозіум “Інструментальне ковальство”, де кращі майстри молота і наковальні провели б майстер-клас. На їх заклик з готовністю відгукнулися не тільки закарпатські побратими горна, але й хлопці із Києва, Херсона, Хмельницького, Вінниці.

Три дні полум”янів горн Гамори. На його розпеченому вугіллі не тільки розжарювався метал, але й загоралося бажання пізнання, в тиглі плавився спільний досвід. Коли в п’ятницю, ввечері, на спільній раді метикували, чим відзначити перший ковальський симпозіум на Гаморі у 2014 році, тоді і зародилася ідея встановити на полонині Кук один із державних символівУкраїни – Тризуб. Старий мудрий коваль Михайло Пилипчинець захотів, щоб такий самий символ, хоча й набагато менший, але точна копія того, полонинського, оздобив і його рідну Гамору.

Давно такий веселий і в різних тонах передзвін не перебивав гамірливий шум води із повноводних лотоків, як тієї п’ятниці і суботи. В кожного коваля і молотобійця своя манера, свій почерк, свій стиль письма по металу. До того ж і метал різний за структурою та призначенням для інструментів: один для молотка, інший – для сокири, інакший – для ножниць, зовсім відмінний – для теслиці. Так зветься інструмент, яким видовбують дерев’яні корита, ночви. Під час майстер-класу її викували Антон Шатов і Андрій Зубрицький. Навдивовижу простий за формою та навіть витончений, цей древній інструмент достоту технологічно складний. При його виготовленні ковалям доводиться застосовувати кілька технік – одну для обуха, іншу – для леза долота. Не тільки різні техніки, але і різні метали і сталі єднають у інструменті ковалі.

Сергій Поляковський виготовив ножниці, а іршавчанин Павло Густі – сікач.

В суботу, ввечері, в годину відпочинку голова Асоціації ковалів Іршавщини Віктор Петровцій добрим словом згадав спонсора симпозіуму Євгенія Савка, а потім разом із сільським головою Ярославом Пальком вручили ковалям грамоти.

Піднімаючись із-за далечі гір, вранішнє недільне сонце першими променями востаннє торкнулося одинокого голого піка тригонометричного знака на полонині Кук. Опускаючись за Гатом, воно тими ж променями, пасмами відблисків лишалося світлом на піках свіжовикуваного і нововстановленого герба.

Організатори і учасники фінальним акордом симпозіуму вирішили зробити встановлення Державного герба України на найвищій географічній точці району. Для цього Павло Густі вивіз на Кука власні ковальські міхи, кіївські хлопці – ковадло, і тепер на віки державний символ на Кукові “перегукуватиметься” із таким самим на Говерлі – найвищій вершині України.

Ця акція була символічною і ще в одному аспекті. За новітньої історії краю на самому пікові Кука ніхто не кував. Тільки перекази свідчать, що піввіку тому у лісистому підніжжі полонини, де проводилася заготівля деревостанів, майстри підковували лісокомбінатівських коней.

Від симпозіуму Гаморі залишилося кілька інструментів, а учасникам – нові знання та задоволення і домовленість – провести аналогічний захід ще цієї осені.

Михайло Ісак.

Ваш отзыв

Ваш коментар