- Нове життя - https://nz-ir.com -

ІСПОВІДНИК ВІРИ – О. АНДРІЙ БОКОТЕЙ

«Блаженні переслідувані за правду, бо

 їхнє Царство Небесне.

Радуйтеся і веселіться, бо нагорода

Ваша велика на Небі.»

Матей 5. 10, 12

Рік 2014 в історії греко – католицької церкви є ювілейним. Виповнюється 25 років  виходу церкви з підпілля. З нагоди цієї знаменної події наш обов’язок згадати і вклонитися тим, хто своєю глибокою вірою, самопожертвою в ім’я Ісуса Христа залишилися вірними присязі, даній Римському апостольському престолу, і завдяки кому греко – католицька церква зуміла вистояти і відродитися, незважаючи на заборону і репресії тоталітарного комуністичного режиму.

У часи сталінського терору на Закарпатті було репресовано 175 священиків (58% від загальної кількості), які відмовились підписати заяви про перехід до православ’я. Було це свідомим, переконливим виявом вірності католицькій церкві. Але такий героїзм вимагав від священників та їх сімей чималих жертв. За це їм присуджували до 25 років заслання в таборах Сибіру та Казахстану, а їх багатодітні сім’ї виганяли із домів-фар і залишали без засобів існування.

Така гірка доля в далекому 1947 р.  не оминула і сім’ю останнього пароха Іршавського храму верховних апостолів Петра і Павла о. Андрія Бокотея.

 Народився о. Андрій Бокотей 4 грудня 1909 р. в с. Золотарево Хустського району, в сім’ї греко-католицького півцеучителя Леонтіна Бокотея і Павліни Мончак. Після здобуття початкової освіти в церковнопарафіяльній школі батьки віддали його у 1920 році до Берегівської гімназії. По закінченні її у 1928 році, відчувши покликання до служіння Богу і своєму народу, в 1928 р. він вступає в Ужгородську духовну семінарію. 12 липня 1933 р. під час архієрейської Служби Божої в с. Великі Лази  на Ужгородщині єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив 8 богословів, серед яких був також Андрій Бокотей. Після висвячення він був призначений парохом в с. Данилово Хустського р-ну, де працював до кінця 1937 р., з 1938 по 1946 рр. – парох у с. Брід, 1946-1949 рр. парох у  Іршаві і намісник (декан) Боржавського деканату.

На кожній своїй парохії о. Андрій веде нещадну боротьбу проти лихварів, які обдирали селян, засновуючи кооперативи самодопомоги. Він зарекомендував себе добрим священиком і вірним заступником свого народу. І призначаючи намісником (деканом) о Андрія Бокотея, єпископ Теодор Ромжа покладав велику надію на його здібності і непохитність у вірі.

На початку 1949 р. розпочався планомірний наступ тоталітарної влади на греко-католицьку церкву. Священиків примушували «добровільно» возз’єднатися з російським православ’ям. Не згідного на це о. Андрія разом із сім’єю, у якій було п’ятеро малолітних дітей, посеред ночі виселяють з парохіяльного будинку і забороняють виконувати будь-яку душпастирську роботу. А 29 вересня 1949 р. співробітники НКВС заарештовують о. Андрія. Попереду йшла жінка з пістолетом, посередині о. Андрій Бокотей, а працівник НКВС із карабіном позаду.

Закарпатський обласний суд, сфабрикувавши справу,  30 листопада 1949 р. засудив о. Андрія Бокотея на 25 років позбавлення волі. До 1955 р. о.Андрій перебував у таборах ГУЛАГу в Казахстані. Попри сувору заборону, священослужитель щонеділі та на свята таємно відправляв для в’язнів Службу Божу, проповідував Святе Письмо, приносив себе у жертву, бувши істинним проповідником Христа, за що його неодноразово карали карцером. Вижити і не втратити віру та гідність о. Андрію допомагала думка: «Христос живе і страждає разом з тими людьми, які потрапили в біду за правду життєвих істин».  Весь цей час дружина Марія Бокотей – Чедрик і п’ятеро дітей о. Андрія жили в злиднях.

«Ora et labora» – у молитві й праці дочекався вірний син Христової Церкви того дня, коли здійснилася його найбільша і найзаповітніша мрія… 1953 року почалася амністія. Відбувши незаслужене покарання, шестирічне ув’язнення на важких роботах у Джезказгані, о. Андрій повернувся додому і поселився в с. Чинадієве. У сім’ї Бокотеїв знову запанувало свято радості та благодаті Божої.

Після повернення з ув’язнення о. Андрій відразу включився у підпільну роботу по обслуговуванню віруючих, які залишилися вірними греко-католицькій церкві, таємно відправляв богослужіння та релігійні обряди. Після легалізації у 1989 р. греко-католицької церкви о. Андрій обслуговував віруючих у м. Сваляві та с. Росош. Про багатосторонню й віддану працю о. Андрія Бокотея по відродженню святої Матері-Церкви  згадує його донька Єва: «… Він говорив: «Спочатку навернемо людей до твердої віри Христової на Свалявщині, потім – у Чинадієві, куди я перейду працювати парохом, а потім – на Верховині і на всій долині». Я не вірила в це, бо народ за багато років зачерствів, але батькові все легко вдавалося з Божої ласки. Він не боявся труднощів і погроз; куди звали люди – туди йшов: на похорони, хрестини чи Службу Божу відправити, із вдячністю проповідував Боже слово. Я возила його до Іршави пасху святити. Батько відправу вів під церквою, бо до церкви не пускали православні вірники; на Верховину в гори, де на цвинтарі проводив Службу Божу в холоді, та завжди не забував виголосити проповіді, у яких закликав людей жити в мирі і кріпити віру Христову»

У січні 1990 р. єпископ-ординарій Іоанн Семедій призначає о. Андрія парохом у сел. Чинадієво. Тут серед більшості православних вірників він зумів привернути до себе дуже багатьгох своєю набожністю, витримкою, душевною теплотою. До нього горнулися вірники з усієї околиці. За його активної допомоги було відновлено каплицю в колишньому палаці графів Шенборнів (тепер санаторій «Карпати»), де кожної неділі відправляються Служби Божі. Вірники с. Росош на  Свалявщині вдячні о. Андрію за те батьківське піклування, з яким він їх обслуговував, за те, що допоміг їм згуртуватися, зібрати кошти й побудувати прекрасний храм Божий. Міцна віра в Бога, у Христове вчення, надія на вічне спасіння кріпили й давали йому сили переборювати труднощі як у світському житті, так і в пастирській діяльності. 31 липня 1992 р. на 83-ому році життя і 60-ому році свого пастирства о. Андрій Бокотей помер у смт. Чинадієво.

Андрій Бокотей – особистість, що за покликанням душі і серця присвятила себе служінню Богу і людям, він був сподвижником греко-католицької церкви. І саме завдяки таким священослужителям, до когорти яких належить і о. Андрій, греко-католицька церква зуміла вижити і відродитися. І наш обов’язок згадати і пом’янути всіх мучеників Церкви Христової… Тому я звертаюся в першу чергу до тих вірників греко-католицької церкви, які в роки підпілля таємно відправляли Служби Божі і залишалися відданими вірі своїх батьків, долучитися до цієї теми і висвітлювати історію нашої церкви за часів підпілля і розповідати про тих церковних діячів, які зробили неоціненний внесок у відродження рідної церкви. Ваші спогади повинні стати дорогоцінним надбанням громадськості, наших і майбутніх поколінь.

Алла ЛІЗАНЕЦЬ,

учитель історії Іршавської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів.