- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЖИТТЯ – ВИШИТИЙ РУШНИК

Життя… Таке воно прекрасне,

Його цінити треба без кінця,

Ніхто не знає, коли свічка погасне

Й у вічність відійде душа.

Біографія Маргарити Федорівни неординарна. Її життєвий шлях по-особливому відрізняється від таких самих сотень тисяч жінок. Життя моєї улюбленої вчительки, колеги по депутатській справі (понад 15 років разом сиділи та приймали рішення в місцевій сільській раді) таким було різнобарвним, як вишитий український рушник. Одну із своїх збірок покійна нині Маргарита Федорівна назвала «Моє життя – вишитий рушник».

Часто, сидячи поруч з нею на сесіях Чорнопотіцької сільської ради,  доводилося чути з її вуст: «Життя моє було нерадісним. Всього вистачало: важке дитинство в багатодітній сім›ї,  юність була нелегкою. Але я, попри все, старалася долати труднощі, крізь сльози часто доводилося сміятися, відкидала сумні думи, щоб далі радіти життю».

Маргарита Федорівна поєднувала в собі, як тепер модно говорити, три в одному: педагог, поетеса, депутат. Вже в 1969 році її вперше було обрано депутатом Чорнопотіцької сільської ради. Відтоді завжди була або народним обранцем, або членом виконкому. Одним словом, односельці та й всі інші, що проживають на території сільської ради, довіряли їй та покладалися на неї.

Ми всі просто гордилися чудовою жінкою-патріоткою. І не віриться, що участь у сесії сільради, яка відбулася у кінці березня цього року, Маргарита Федорівна брала востаннє. Якби, здається, були якісь відчуття… Глибоко запали в душу її останні слова-звернення до нас, депутатів: «Старайтеся, шановні депутати, голосувати та приймати заздалегідь обдумані рішення, бо за кожне правильне і неправильне їх ухвалення доведеться звітуватися перед вашими виборцями, які довірили вам представляти свої інтереси».

Для нас, нинішніх депутатів, вона була порадником, наставником. Сесії відвідувала систематично. Ми називали Маргариту Федорівну своїм депутатським ватажком, депутатським ветераном, яка присвятила себе цій справі понад сорок років. І ось напередодні Великодніх свят (у Великодню суботу) перестало битися серце нашої дорогої вчительки, педагога з великої літери, депутатського ветерана Маргарити Фегер. Як боляче було прощатися з моєю улюбленою вчителькою, колегою! Та нічого не вдієш: страшна хвороба зробила своє. Але кажуть, що Бог, кого любить, того забирає.

Уже сорок днів, як відійшла у вічність душа дорогої кожному з нас людини, щирої, ввічливої, яка ніколи не шкодувала свого серця для добра іншим. Вона вміла втішити беззахисних, скривджених, розрадити самотніх. За це користувалася повагою та авторитетом серед молодих і літніх людей.

Ми дуже раділи нашим зустрічам і спілкуванню з покійною Маргаритою Федорівною, бо віяло від неї тільки добром. Здавалось, що такі жінки, як вона, повинні жити вічно. Та, на жаль, не все так трапляється, як гадається. Вмить цей жіночий промінчик згас, який чимало душ запалював на добрі справи…

І зараз над могилою моєї любимої вчительки замість шкільного дзвоника лунатимуть пташині пісні. А ми, її учні, сподіваємося, що Бог відкриє Небесні Ворота до раю для неї.

А синові Юрію, дочці Любочці, внукам, правнукам нехай Мати Божа дасть сили, витримки, а душу моєї Вчительки забере до себе у Царство Вічне.

Хай земля Вам буде пухом, дорога моя вчителько, колего!

З глибоким сумом,

Наталія Данканич,

колишня учениця, депутат Чорнопотіцької сільської ради