- Нове життя - https://nz-ir.com -

Василь Шкіря: «КОЖЕН ЧАС ТВОРИТЬ СВОЇХ ГЕРОЇВ»

Незважаючи на те, що надворі ХХІ вік, у Іршаві не знайдете крамницю, де б можна придбати книжку закарпатського автора. Це, напевне, чи не єдине місто в області, а й, може, в Україні, де споживча кооперація не займається вирішенням цієї проблеми вже впродовж кілька років. Тут просто взяли і закрили єдиний в районі магазин «Книги», який свого часу помпезно відкрили. Хоча, завважимо, письменників, чиї твори охоче придбали б іршавчани та гості міста, чимало. Досить згадати імена лауреатів Шевченківської премії – Івана Чендея, Петра Скунця, нашого земляка із Сухої Дмитра Креміня. Мають свого читача і Дмитро Кешеля, Василь Густі, Андрій Дурунда, Мирослав Дочинець, Лідія Повх, Юрій Шип, Володимир Товтин, Василь Кузан…

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю із лауреатом обласної літературної премії ім. Федора Потушняка Василем Шкірею.

– Василю Васильовичу! Як ви ставитесь до того, що в місті над Іршавкою немає книгарні?

Дуже погано! Теперішній голова райспоживспілки зробив усе для того, щоб її знищити. І все упиралося в продаж приміщення, яке незаконно оформили через аукціон. Про це не було навіть повідомлено у місцевих засобах масової інформації, хоча згідно з українським законодавством мало бути. За час роботи він жодного разу не зайшов у крамницю, не поцікавився, як йде торгівля, зрештою, й сам ніколи не придбав жодної української книжки. А про населені пункти району годі й говорити. Хоча в Україні останнім часом вийшло чимало хороших видань, які заслуговують на увагу читача. От хоча б романи «Ностальгія» та «Тінь сови» Василя Шкляра. Нинішні часи чи не найскладніші та найдраматичніші в українській історії. Саме тому доброта, порядність і мудрість героїв, без сумніву, додають наснаги та віри нашим співвітчизникам на кращу долю країни. Є запит і на твори українських письменників Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Любка Дереша, Оксани Забужко, Ірени Роздобудько, Юрія Винничука … Напевно, слід поїхати в Мукачеве, Ужгород, де відкрито десятки книжкових магазинів.

– А про що повинна бути сучасна література?

Насамперед письменник має писати книжки, орієнтуючись на читацький попит. Наприклад,  Андрій Кокотюха вважає, що історико-пригодницька література сьогодні – це тренд. І якщо ти професійний письменник, то просто мусиш бути в цьому тренді. До речі, Андрій Курков теж пише пригодницьку літературу. Взяти хоча б «Садівника з Очакова». Це сучасна мелодрама, дія відбувається в Києві, Ірпені, Очакові. Один із головних героїв випадково дізнається, що можна потрапити в Очаків 1957 року. Він туди йде і закохується там в одну заміжню жінку, яка торгує рибою на базарі …

Надто мало написано про історичні події на Закарпатті. Свого часу робили спробу заповнити цю нішу Сергій Федака, Іван Козак, Михайло Томчаній. Працює в цьому напрямку Олександр Гаврош. Проте, на жаль, ми дотепер надто мало знаємо про Августина Волошина, Олександра Духновича, князя Лаборця, єпископа Івана Маргітича, фахівця з економіки Едмунда Егана… А це історичні постаті нашого краю. Тільки писати про них слід не як про «образ», на який треба молитися, а як про людину, яка жила, творила і боролася. Одна із дівчат в Фейсбуці написала, що літературний герой повинен бути таким, з яким хотілось би подружитись. А взагалі героєм вважається той, хто хоч раз у житті вчинив щось велике, значуще, видатне, й завдяки чому уславився. Хоча будемо відвертими, прославляти можна по-різному. Вірю, що багато буде написано про Героїв Небесної сотні, про тих, які тепер воюють із російськими агресорами на сході України. А є люди, які прославляють свої імена у мистецтві, економіці. Власне, я особисто проти того, що героєм має бути особа, особливо обдарована в якомусь сенсі, або вона має мати якості, які цінуються в даній культурі, або ще щось… Цього ніколи не прагнули відобразити у своїй творчості велети духу: Шекспір, Шевченко, Леся Українка, Достоєвський, Стус, Гончар… Вони просто писали. Саме із літератури ввійшли у наше життя Шерлок Холмс, Русалонька, Робін Гуд, Вінні Пух, Пінокіо… В українській літературі теж є літературні герої: Тарас  Бульба, Мавка і Лукаш, Захар Беркут, Маруся Цурай, Олекса Довбуш, Остап Бендер, Микола Шугай..

Кожен час творить своїх героїв. А вже читачеві судити про їх вчинки, характер і дії. Скажу відверто: десь в душі кожен із нас, письменників, намагається подивувати тих, для кого і про кого пише. Насамперед новизною думки, оригінальним сюжетом, чистою літературною мовою. А взагалі, ми живемо в той час, коли книжка має бути насамперед конкурентоспроможною. А герої творів повинні бути насамперед цікаві в реальному житті.

– Василь Васильович, Ви творите літературну казку. Чи не могли би героями бути наші уславлені земляки?!

Днями я закінчив роботу над п’єсою «Підкарпатський ведмідь» про закарпатського силача Івана Фірцака-Кротона. У планах – також написати історичний роман про Адальберта Ерделі. Незважаючи на те, що люди ці цілком серйозні, але елементів казковості у їх біографії вистачає. Наприклад, Петро Пітра із Білок каже, що Кротон володів гіпнозом. Він міг обвести навколо пальця кого завгодно. А Адальберт Ерделі пророче казав, що його роботи заживуть слави після його смерті. Так воно і сталося. Тепер картина основоположника закарпатської школи живопису коштує понад 100 тисяч євро!

А щодо казок… Там обов’язково повинні бути песиголовці, босоркані, демони, чорна магія… Висвітлюючи у своїх творах близьку закарпатському читачеві мистецьку палітру нашого краю.

– Як на мене, письменник мусить багато подорожувати, а ви вже 35 років працюєте в газеті «Нове життя»…

Незважаючи на те, що я вже понад три десятки літ віддав районному виданню, сходив чимало доріг. Побував у Горькому і Челябінську (Росія), Карталах (Казахстан), де свого часу ніс армійську службу. Уже в часи славнозвісної горбачовської перебудови їздив із сумками, наповненими крамом, у Чехію, Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину, де презентував горілку, сигарети, секатори, абразивні круги, рушники, взуття, лижі… А заробітки і тоді, і тепер у газетярів залишаються мізерними. На такі гроші прожити важко. Днями один мій знайомий в День журналіста побажав одержувати таку ж саму зарплату, як тепер, тільки не гривнями, а євро.  І переконаний, що так вважають мільйони українців. Хто із теперішнього молодого покоління повірить, що за часів СРСР письменник за видану книжку міг купити автомобіль чи квартиру. А тепер  слід шукати спонсора…

– А не шкодуєте, що пішли в журналісти?

Ні. Я пишу з дитинства, а друкуватися в газетах почав із шостого класу. Друкувався не лише в районному, а й в обласних і всеукраїнських виданнях. А працюючи в «Новому житті», зустрічався із багатьма відомими особистостями, чиї імена вже вписані в історію. – Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Юрій Багатіков, Василь Шкляр, В’ячеслав Чорновіл, Петро Шолтес, Андрій Каука.. Уже заради цього варто присвятити своє життя улюбленій справі.

Розмовляла Віта Горзов.