Версія для друку Версія для друку

Василь Шкіря: «КОЖЕН ЧАС ТВОРИТЬ СВОЇХ ГЕРОЇВ»

Незважаючи на те, що надворі ХХІ вік, у Іршаві не знайдете крамницю, де б можна придбати книжку закарпатського автора. Це, напевне, чи не єдине місто в області, а й, може, в Україні, де споживча кооперація не займається вирішенням цієї проблеми вже впродовж кілька років. Тут просто взяли і закрили єдиний в районі магазин «Книги», який свого часу помпезно відкрили. Хоча, завважимо, письменників, чиї твори охоче придбали б іршавчани та гості міста, чимало. Досить згадати імена лауреатів Шевченківської премії – Івана Чендея, Петра Скунця, нашого земляка із Сухої Дмитра Креміня. Мають свого читача і Дмитро Кешеля, Василь Густі, Андрій Дурунда, Мирослав Дочинець, Лідія Повх, Юрій Шип, Володимир Товтин, Василь Кузан…

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю із лауреатом обласної літературної премії ім. Федора Потушняка Василем Шкірею.

– Василю Васильовичу! Як ви ставитесь до того, що в місті над Іршавкою немає книгарні?

Дуже погано! Теперішній голова райспоживспілки зробив усе для того, щоб її знищити. І все упиралося в продаж приміщення, яке незаконно оформили через аукціон. Про це не було навіть повідомлено у місцевих засобах масової інформації, хоча згідно з українським законодавством мало бути. За час роботи він жодного разу не зайшов у крамницю, не поцікавився, як йде торгівля, зрештою, й сам ніколи не придбав жодної української книжки. А про населені пункти району годі й говорити. Хоча в Україні останнім часом вийшло чимало хороших видань, які заслуговують на увагу читача. От хоча б романи «Ностальгія» та «Тінь сови» Василя Шкляра. Нинішні часи чи не найскладніші та найдраматичніші в українській історії. Саме тому доброта, порядність і мудрість героїв, без сумніву, додають наснаги та віри нашим співвітчизникам на кращу долю країни. Є запит і на твори українських письменників Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Любка Дереша, Оксани Забужко, Ірени Роздобудько, Юрія Винничука … Напевно, слід поїхати в Мукачеве, Ужгород, де відкрито десятки книжкових магазинів.

– А про що повинна бути сучасна література?

Насамперед письменник має писати книжки, орієнтуючись на читацький попит. Наприклад,  Андрій Кокотюха вважає, що історико-пригодницька література сьогодні – це тренд. І якщо ти професійний письменник, то просто мусиш бути в цьому тренді. До речі, Андрій Курков теж пише пригодницьку літературу. Взяти хоча б «Садівника з Очакова». Це сучасна мелодрама, дія відбувається в Києві, Ірпені, Очакові. Один із головних героїв випадково дізнається, що можна потрапити в Очаків 1957 року. Він туди йде і закохується там в одну заміжню жінку, яка торгує рибою на базарі …

Надто мало написано про історичні події на Закарпатті. Свого часу робили спробу заповнити цю нішу Сергій Федака, Іван Козак, Михайло Томчаній. Працює в цьому напрямку Олександр Гаврош. Проте, на жаль, ми дотепер надто мало знаємо про Августина Волошина, Олександра Духновича, князя Лаборця, єпископа Івана Маргітича, фахівця з економіки Едмунда Егана… А це історичні постаті нашого краю. Тільки писати про них слід не як про «образ», на який треба молитися, а як про людину, яка жила, творила і боролася. Одна із дівчат в Фейсбуці написала, що літературний герой повинен бути таким, з яким хотілось би подружитись. А взагалі героєм вважається той, хто хоч раз у житті вчинив щось велике, значуще, видатне, й завдяки чому уславився. Хоча будемо відвертими, прославляти можна по-різному. Вірю, що багато буде написано про Героїв Небесної сотні, про тих, які тепер воюють із російськими агресорами на сході України. А є люди, які прославляють свої імена у мистецтві, економіці. Власне, я особисто проти того, що героєм має бути особа, особливо обдарована в якомусь сенсі, або вона має мати якості, які цінуються в даній культурі, або ще щось… Цього ніколи не прагнули відобразити у своїй творчості велети духу: Шекспір, Шевченко, Леся Українка, Достоєвський, Стус, Гончар… Вони просто писали. Саме із літератури ввійшли у наше життя Шерлок Холмс, Русалонька, Робін Гуд, Вінні Пух, Пінокіо… В українській літературі теж є літературні герої: Тарас  Бульба, Мавка і Лукаш, Захар Беркут, Маруся Цурай, Олекса Довбуш, Остап Бендер, Микола Шугай..

Кожен час творить своїх героїв. А вже читачеві судити про їх вчинки, характер і дії. Скажу відверто: десь в душі кожен із нас, письменників, намагається подивувати тих, для кого і про кого пише. Насамперед новизною думки, оригінальним сюжетом, чистою літературною мовою. А взагалі, ми живемо в той час, коли книжка має бути насамперед конкурентоспроможною. А герої творів повинні бути насамперед цікаві в реальному житті.

– Василь Васильович, Ви творите літературну казку. Чи не могли би героями бути наші уславлені земляки?!

Днями я закінчив роботу над п’єсою «Підкарпатський ведмідь» про закарпатського силача Івана Фірцака-Кротона. У планах – також написати історичний роман про Адальберта Ерделі. Незважаючи на те, що люди ці цілком серйозні, але елементів казковості у їх біографії вистачає. Наприклад, Петро Пітра із Білок каже, що Кротон володів гіпнозом. Він міг обвести навколо пальця кого завгодно. А Адальберт Ерделі пророче казав, що його роботи заживуть слави після його смерті. Так воно і сталося. Тепер картина основоположника закарпатської школи живопису коштує понад 100 тисяч євро!

А щодо казок… Там обов’язково повинні бути песиголовці, босоркані, демони, чорна магія… Висвітлюючи у своїх творах близьку закарпатському читачеві мистецьку палітру нашого краю.

– Як на мене, письменник мусить багато подорожувати, а ви вже 35 років працюєте в газеті «Нове життя»…

Незважаючи на те, що я вже понад три десятки літ віддав районному виданню, сходив чимало доріг. Побував у Горькому і Челябінську (Росія), Карталах (Казахстан), де свого часу ніс армійську службу. Уже в часи славнозвісної горбачовської перебудови їздив із сумками, наповненими крамом, у Чехію, Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину, де презентував горілку, сигарети, секатори, абразивні круги, рушники, взуття, лижі… А заробітки і тоді, і тепер у газетярів залишаються мізерними. На такі гроші прожити важко. Днями один мій знайомий в День журналіста побажав одержувати таку ж саму зарплату, як тепер, тільки не гривнями, а євро.  І переконаний, що так вважають мільйони українців. Хто із теперішнього молодого покоління повірить, що за часів СРСР письменник за видану книжку міг купити автомобіль чи квартиру. А тепер  слід шукати спонсора…

– А не шкодуєте, що пішли в журналісти?

Ні. Я пишу з дитинства, а друкуватися в газетах почав із шостого класу. Друкувався не лише в районному, а й в обласних і всеукраїнських виданнях. А працюючи в «Новому житті», зустрічався із багатьма відомими особистостями, чиї імена вже вписані в історію. – Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Юрій Багатіков, Василь Шкляр, В’ячеслав Чорновіл, Петро Шолтес, Андрій Каука.. Уже заради цього варто присвятити своє життя улюбленій справі.

Розмовляла Віта Горзов.  

Ваш отзыв

Ваш коментар