Версія для друку Версія для друку

Василь Кобаль: “Я завжди намагався бути корисним людям”

Уже понад півстоліття свого життя дбає про розвиток народної культури краю, яка своїм корінням сягає глибини тисячоліть. Доля цієї напрочуд скромної людини тісно пов’язана із долею матері-Верховини. В одному інтерв’ю він так і сказав: «Людина приходить у цей світ, щоб виконати тут, на Землі, певну місію. І в цьому контексті сенсом нашого життя є робота над собою, щоб найповніше виявити свій потенціал, закладений у нас Всевишнім…».

Василь Васильович прийшов у цей світ, щоб по крупинці збирати народну творчість, примножувати те багатство, яке дісталось нам у спадок – звичаї і обряди, пісні, легенди, казки та бувальщини… Він не просто занотовує все, аби зберегти для майбутніх поколінь, а й намагається донести це до кожного засобами друкованого слова. Тому чимало зробив свого часу для того, аби в краї виходив журнал «Культорологічні джерела», який тепер видається обласним організаційно-методичним центром культури за фінансової підтримки управління культури. У цьому виданні повсякчас висвітлюється культурно-мистецьке життя краю. За керівництва Василя Кобаля у 1997 році при Закарпатському обласному центрі народної творчості була створена науково-культурологічна лабораторія, працівники якої займалися вивченням і збереженням нематеріальної культурної спадщини Закарпаття. І відрадно, що першим для дослідження було обрано саме Іршавський район. У рідному селі Арданово, де народився Василь Васильович, разом із відомим науковцем-фольклористом Іваном Хлантою, вони записали сотні пісень, що згодом були надруковані у збірниках «Ой видно село» та «Пісні Іршавщини». На думку В.Кобаля, збірники засвідчують багатство пісенної культури села, її жанрове розмаїття, спорідненість із українською піснею. Позитивом є і те, що в 1989 р. було започатковано щорічний фестиваль «Вертеп», який успішно проводиться і дотепер. Великого розголосу він набув і в нашому районі, у якому беруть участь десятки колективів із багатьох населених пунктів.

Василь Васильович – людина творча. Зростаючи в оточенні чарівної природи, виховувався на принципах пошани до народної творчості, рано проявив любов до музики і співу, добре грав на гармошці, баяні, любив читати книжки. У школі брав активну участь у художній самодіяльності, співав у хорі, а вже трохи згодом сам створив хоровий колектив і успішно керував ним.

Першого вірша В. Кобаль написав у десять років. Називався він «Весна» і був опублікований у республіканській газеті «Зірка», яка виходила в Києві. А із 14 років почав складати мелодії на власні слова, а також на слова сучасних поетів. Його поетичні рядки «Зацвіли у саду абрикоси», «Зоряна ніч», «Горніст», «Над Латорицею» вперше друкувались на сторінках районної газети «Нове життя». Тепер у його творчому доробку чотири поетичні збірки – «Приспані тривоги» (2002), «Хай годинник відлічує час» (2006), «Смерековий камінь» (2010), «Славну звісточку нотуйте» та збірки творчих портретів видатних митців Закарпаття – «Через плин років» (2001) та він – один із трьох авторів книги нарисів про культуру Іршавщини – «І проросли зерна духовності…» (2010).  Василь Кобаль також упорядкував кілька збірників народних пісень.  Він – автор сотні статей, рецензій і журналістських розвідок.

На професійне ставлення митця зазвичай у  першу чергу впливає середовище, у якому він зростає і виховується. Василь Кобаль залюбки говорить про те, що у них вдома завжди звучали пісні та читалися вірші Шевченка. Старший брат гарно грав на цитрі та скрипці. Мама мала дуже гарний голос і теж любила співати. Після закінчення середньої школи вступив на музичний відділ Мукачівського педучилища. Після його закінчення мав можливість залишитися працювати в місті над Латорицею, проте пішов на роботу за направленням у село Зубані, що на Полтавщині.

Там чудове середовище, прекрасний край та доброзичливі люди, − згадує тепер Василь Васильович. – Там вдалося організувати ансамбль баяністів, студію та хор. На Полтавщині дуже цікавилися закарпатською культурою, мене завжди просили співати наших народних пісень.

Він популяризував закарпатську культуру за межами нашого краю. Але там попрацював  лише рік. Через хворобу матері повернувся додому. Потім була служба в армії, робота секретарем комсомолу в с. Білки. Згодом очолив Іршавський районний будинок культури. Працювати директором було нелегко: будівля, де проходили культурні заходи, була сірою і непривітною. Тому довелося взятися за її реконструкцію.

За словами Василя Васильовича, Іршавщина завжди вирізнялася хорошим розвитком культури. А знаєте чому? Бо там живуть співочі люди, із якими легко працювати.

– Якщо я хотів щось зробити, − продовжує свою розповідь В. Кобаль, − вони завжди це підтримували. У сімдесятих-вісімдесятих роках минулого століття майже у кожному селі був свій власний хор. Вдумайтеся лише: у 1975 році в нас на огляді було сорок чотири хори, десять ансамблів пісні і танцю. Огляд тривав аж два дні. Отакої!

Василь Кобаль – обдарована творча особистість. Йому є що згадати. Може годинами розповідати про роботу в Закарпатській обласній філармонії, якій присвятив майже три роки. Двадцять літ свого життя віддав обласному будинку народної творчості. Вважає, що на відміну від філармонії, де все йому видавалося штучним, наперед заученим, там він був у своїй стихії. Ще б пак! Огляди художньої самодіяльності, фестивалі, тематичні свята…  Зважаючи на його багатий і мудрий досвід, його призначили на посаду заступника начальника управління облдержадміністрації. Звідти і на пенсію пішов. Тільки сидіти вдома – то не для нього. Тепер він працює керівником літературно-драматичної частини Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру ім. братів Юрія Августина та Євгена Шерегів.

– Думаю, − якось зізнався у розмові Василь Кобаль, − величезного відкриття я не зробив, але завжди намагався бути потрібним людям, на всіх посадах, які я обіймав, намагався піднімати закарпатську культуру на вищий рівень. Підготував багато методичних розробок для культпрацівників краю, опублікував понад 300 статей та інших матеріалів на сторінках обласних й всеукраїнських газет і журналів з питань культурно-освітньої роботи. Пишаюся й тим, що у 2010 р. видавництво «Карпати» видало книгу нарисів з історії та сьогодення театру «Любов глядача – найвища нагорода», автором і упорядником якої є я.

За свою творчу діяльність Василь Кобаль нагороджений найвищою обласною нагородою – відзнакою «За розвиток регіону», почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтва України, «За багаторічну плідну працю в галузі культури». Йому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України. Він – член Національної ліги українських композиторів та Національої спілки театральних діячів України.

Василь Кобаль – відома творча особистість не лише краю. Його добре знають за межами Закарпаття. Він і поет, і композитор, і журналіст, і культурний діяч, і фольклорист, і дослідник. Він – яскрава, талановита і колоритна постать, яка й сама впливає на розвиток культури. Має неабиякий хист, талант, даний Богом. Він радий з того, що народився в унікальному багатонаціональному краю, де переплелися десятки різних культур. І радий, що причетний до збереження народних традицій рідного села, краю і України. Бо йому присвятив усе своє свідоме життя.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар