- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЖИТТЯ ПІД ЧУЖИМ ПРІЗВИЩЕМ

У ці травневі дні основоположнику закарпатської школи живопису Адальберту Ерделі виповнилося б 123 роки. Прожив він коротке, але славне життя. Сільському хлопцю із гірського села судилася щаслива доля. Батько його був простим вчителем. Жили бідно: нелегко було утримувати сім’ю із чотирнадцятьма дітьми. Здібності до малювання у маленького Івана появилися змалку. Він цілими днями блукав лісом, робив замальовки живописних куточків рідного села, особливо любив задивлятися на потічки, які стрімко несли воду. То була справжня краса!

Одного разу його зустрів заїжджий пан.

– Красиво малюєш. Буде з тебе великий художник, маєш талант до цього, — пророче мовив.

Неподалік пан завважив криничку і вирішив напитися води. Зняв кресаню, захотів повісити її на цвях, що був забитий у ліщину. Та що це? Кресаня раз і впала. Попробував пальцем, а то цвях … намальований.

Того ж дня відшукав Іванового батька.

— Бачу, нелегко вам живеться,— почав пан. — А син має неабиякі здібності, справжній талант. Я міг би взяти його з собою в Будапешт і віддати в художню академію.

— Добре, — погодився Гриць-старший. — А що маю робити?

— Небагато, — пан говорив спокійно, виважував кожне слово. — З простим іменем і прізвищем  труднувато буде … Я хочу дати йому друге: Адальберт Ерделі.

Так від маленького Іванка «вкрали» батьківське прізвище, і вже більше ніколи на його картинах не з’явиться родове — Гриць …

Цю історію я почув ще школярем від учителя малювання Загатянської середньої школи К.К. Станковича. Він особисто знався з батьками художника, свого часу часто навідувався до них.

Версію Костянтина Корнійовича підтвердив відомий письменник Василь Поліщук у повісті «Верховинські комісари».

З новим прізвищем легше було виходити в люди. Невдовзі Адальберт Ерделі привернув увагу в мистецьких колах.

1913 року вперше взяв участь у виставці в Будапешті. Відвідувачі відзначили високу професійну майстерність, талант, пророчили велике майбутнє авторові виставлених полотен. Пощастило хлопцеві на вчителів. У дивний світ творення його вели такі видатні педагоги, майстри як: І.Ревес, А. Грюнвальд. У 1916 році на відмінно закінчив Будапештську академію мистецтв.

Проте він все частіше відчував, що хоче додому, в гори — зробити етюд, подихати свіжим повітрям. Прийняв рішення повертатись. Влаштувався вчителем малювання у Мукачівській вчительській семінарії. Згодом перейшов до Мукачівської реальної гімназії. Уже 1921-го Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі організовують у Берегові й Кошице першу художню виставку. Митець багато подорожує. Перша персональна виставка Ерделі була презентована в Празі. На ній були представлені роботи «Молода жінка», «Рання осінь», «Натюрморт з годинником», «Циганка».

Із роботами художника із Загаття знайомляться у Римі, Парижі, Венеції, Флоренції, Мілані, Мюнхені, Варшаві, Братиславі.

Разом із Йосипом Бокшаєм Адальберт Ерделі засновує перший клуб художників у Ужгороді. Сюди охоче тяглася творча молодь. Серед перших учнів — А. Коцка, З. Шолтес, Е. Контратович.

— Ерделі малював надзвичайно акуратно, — часто згадував Ернест Контратович, народний художник України. — Пензлики  завжди були вимиті. У руці тримав чистеньку ганчірку, на палітрі — нічого зайвого.

У 1931 році Й. Бокшай і А. Ерделі створили Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі. Пройде небагато часу, і вже відомий художник поїде в Париж і житиме там майже два роки. Столиця Франції справила на нього великий вплив. Тут усе здавалося новим. Про А. Ерделі заговорили і критики. Він бере участь у виставках разом із видатними французькими, голландськими й угорськими художниками. Серед кращих робіт цього періоду — «Андрес Остерланд», і «Портрет А.С.».

Найбільша творча активність художника припадає на 30-40 роки минулого століття. Це  зріла пора митця. З-під пензля виходять «Циганка», «Гуцульська ідилія», «Бідні діти», «В саду», «Верховина», «Закарпатська осінь», «Мукачівський замок».

— Були часи, коли Ерделі голодував, — згадував Е. Контратович. — Картини не купувалися. Часто віддавав їх за сало, за харчі. Деякі боялися, аби його роботи висіли у них на стіні. Перед смертю Адальберт казав своїй дружині Магді, що ці картини колись будуть мати велику ціну. І пізніше вона багато з них дешево відкупила назад. Інколи навіть за меншу ціну, ніж вони були придбані в автора. Так його тоді «цінували».

Із радістю зустрів великий митець визволення рідного краю і возз’єднання його з Україною. В 1945 році відбулася перша виставка творів художника Верховини. На ній експонували і роботи Адальберта Михайловича. Пройде небагато часу, і його картини побачать на республіканських та всесоюзних виставках. У 1946 році А. Ерделі разом з Й. Бокшаєм   стануть ініціаторами відкриття в обласному центрі Ужгородського художнього училища — пізніше Ерделі став його директором.

Та життя А. Ерделі швидко обірвалося на 64-ому році …

Відомий художник, член-кореспондент Академії мистецтв України Володимир Микита згадує: «Ерделі розробив програму, як підняти культуру Закарпаття в цілому. До роботи притягував і Бокшая. Світ манив Ерделі до Парижа, але він сказав: «Я вертаюся до свого бідного карпатського народу.».

Уже проживаючи в Ужгороді, обласна влада пропонувала йому змінити прізвище, однак він сказав: «Усе життя я працював на ім’я А. Ерделі, а не на своє, батьківське. А мені  залишилось не так і багато…».

Говорив, мов у воду дивився. Хоча… За рік до смерті, в 1954 році, в коротенькому щоденнику під назвою «Мої думки» він написав: «Зараз починаю справді працювати — і якби я досяг віку своїх батьків, тоді ще можу працювати чверть століття. Якщо проживу так довго, то, може, ще й художником стану». Та не судилося. Бог забирає добрих людей. Такі на небесах теж потрібні. Свого часу директор Ужгородського коледжу  мистецтв ім. А. Ерделі, кандидат педагогічних наук Іван Небесник про нього писав: «А. Ерделі — унікальний приклад присвячення власного життя постійному самовдосконаленню заради мистецтва і розвитку культури свого народу».

А.Ерделі — один із тих небагатьох митців, яких радянська влада вперто не хотіла визнавати, довго замовчувала їх здобутки.  Напевне, комуністична система не довіряла йому, з підозрою ставилася до нього, намагалася принизити митця, чиї роботи з успіхом демонструвалися за кордоном. Провідний методист обласного організаційно-методичного центру культури Володимир Мишанич вважає, що «саме з цієї причини його творчість поки що не вивчена. Про нього донині не написано навіть ґрунтовної монографії. І взагалі слід глянути на нього світлим поглядом, можливо, під іншим кутом зору, в історичній перспективі із урахуванням творчого досвіду 20-ого століття.» Краще не скажеш.

Попри все, віриться, що Адальберт Ерделі займе своє достойне місце, і історична справедливість восторжествує. Чотири роки тому з ініціативи мецената Василя Устича в с. Загаття було проведено перший фестиваль мистецтв ім. Адальберта Ерделі.  Значимість його полягає в тому, що серед учасників святкового дійства можна було побачити відомих творчих особистостей — Володимира Микиту, Василя Скакандія, Надію Пономаренко, Василя Вовчка, Антона Ковача, Петра Шолтеса, Василя Свалявчика, Михайла Беленя …

Вони не лише самі побували у рідному селі А. Ерделі, а й презентували свої роботи. На будівлі, де проживала сім’я художника, відкрито меморіальну дошку А. Ерделі.

Василь Устич мріє також відкрити пам’ятник та музей художнику світового рівня. Через роки, століття Ерделі повертається … Було б також добре, аби відродити фестиваль у рідному селі художника.

Василь ШКІРЯ.