Версія для друку Версія для друку

ТАЛАНТИ «НОВОГО ЖИТТЯ»

Більше п’ятдесяти років  діє при редакції газети «Нове життя» літстудія «Промінь». Має свої традиції, які передусім полягають у вірності теперішнього покоління тим ідейно-художнім принципам, підвалини яких заклали Федір Потушняк, Василь Фенич, Юрій Станинець, Степан Жупанин, Юрій Мейгеш.

Так склалося, що перші книжки поезій «Далекі вогні» і «Таємничі вечори» Федір Потушняк з Осою видав саме в Іршаві в друкарні «Моріч Гланц». Заслужене визнання принесли письменникові прозові твори, що ввійшли до книжок «Земля», Гріх», «Повінь», «Мати-земля», «Честь роду».

Федір Потушняк був ерудованою людиною. Знав багато мов. Плідно працював у художньому перекладі з англійської, італійської, німецької, польської, угорської, французької мов. Написав чимало рецензій. Іменем Федора Потушняка названо обласну літературну премію, яка присуджується найкращим талановитим поетам і письменникам краю.

Часто заходив у редакцію газети молодий талановитий прозаїк Василь Фенич з Ільниці. У рідному селі він організував драмгурток, керував оркестром народних інструментів. Після визволення Закарпаття його нариси та оповідання друкувалися в районній, обласній й республіканській пресі. У 1965 р. посмертно було видано його збірку «Мужність», де зібрано найкращі твори письменника. До речі, цьогоріч громадськість краю відзначатиме 100-річчя із дня його народження. Уже створено оргкомітет, до складу якого ввійшов і дослідник його творчості Василь Ловска із Ільниці. Завдяки зусиллям ентузіастів Василя Павлищі, Андрія Світлинця у Мукачеві знайдено могилу письменника. Вирішено на цьому місці спорудити пам’ятник Василю Феничу, а на школі в його рідному селі встановити пам’ятну дошку.

Упродовж кількох десятиліть співпрацював із колективом редакції газети поет Іван Мельник із Великого Раківця. Він активно відгукувався на події, що відбувалися в житті рідного краю. Популярністю користувалися пісні на його слова «В краї оновленім», «Вечір на полонині», «Співаночки мої». Їх виконували учасники агіткультбригади  Великораковецького сільського клубу та інші колективи художньої самодіяльності, а окремі з них – Державний академічний Закарпатський народний хор.

Твори І.Мельника друкувалися на сторінках районної газети, а також у колективних збірниках «Життя наше розквітає», «Пісня наша – доля наша»,  «Яворова сопілка», окремими виданнями вийшли його збірки «Наливайтесь грона», «Кого любиш, дівчино?» і «Скибка сонця».

А торік в ужгородському видавництві «Ліра»         побачила світ його книжка «Лист із дерева життя». Творчість поета – наче коштовний скарб. Тут кожен його рядок дихає великою любов’ю  до рідного краю, до пісні, до праці, до тонкої стеблиночки лози, що росте на карпатських схилах. Якесь дивовижне світло добра і любові огортає тебе, коли читаєш поезії цієї збірочки.

Із відомим українським романістом Юрієм Мейгешем із Великого Раківця пощастило знатися особисто. Будучи уже відомим прозаїком, часто приїздив у Іршаву, у районній бібліотеці влаштовував зустрічі із читацьким загалом. Він – автор повістей «Новий день», «Неспокійні серця», «Сьогодні і завжди», «Життя – хвилини», роки…», романів «Верховинці», «Кам’яний ідол», «Така любов…», «Небезпечний вік», «Стихія», «Голгофа», «Фінал драми». Його твори друкувалися російською, осетинською, молдовською, чеською, словацькою та угорською мовами.

Серед літстудійців вирізнявся своїм непересічним талантом юнак Дмитро Кремінь із с.Суха. Молодий поет не вписувався в сіре, застояне на звичному, оточення і в пильних органів викликав підозру. За ним стежили. І кінець-кінцем, Дмитра Кременя – випускника українського відділення філологічного факультету  Ужгородського держуніверситету спровадили  подалі від Закарпаття, в інше середовище. Знайшли таке селище Казанка, що у Миколаївській області. Чого гріха таїти: і це Україна, але для поета, та ще й такого таланту, – таки не той грунт. Напевно, гадали, що там, серед пісків Таврії, тонкий гірський паросток знидіє, засохне, якщо не всох у своїй Сухій. Та не сталося! Дмитро Кремінь став лауреатом Шевченківської премії та премії імені поета Василя Чумака і вченого Миколи Аркаса.

З-поміж відомих учених – уродженців Іршавщини помітно виділялася постать Степана Жупанина – доктора педагогічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України. Народився він і виріс на околиці Іршави, в мальовничій місцевості біля річки Синявка. Краса природи, вогник батьківської хати запалив в його серці світло любові до знань. До речі, Степан Ілліч певний час працював у редакції газети «Нове життя», друкував на її сторінках свої перші вірші. Він – автор понад 20 книжок поезій, казок, загадок, пісень для дітей. Найпопулярніші з них: «Бджілка», «Сестрички-смерічки», «Гірська стежина», «Світле озерце», «Ватра», «Лісовий світанок», «Смерековий край», «Сонечко» та ін. Його твори перекладено російською, литовською, молдовською, таджицькою, туркменською, казахською, осетинською, черкеською та іншими мовами світу. До речі, Степан Ілліч – лауреат Всеукраїнської літературної премії ім.Лесі Українки та обласної – ім. Федора Потушняка.

Своєрідну творчу школу в літстудії пройшли також відомі літератори Юлія Зейкан з Білок, Іван Шмулига і Василь Урста з Приборжавського, Оксана Вовканич з Ільниці, Степан Овсак з Іршави, брати Михайло та Юрій Ломаги з Броду, Марія Звонар з Осою, Оксана Тенкач з Іршави, Ганна Маркович із Броньки, Василь Ковач з Великого Раківця, Василь Філеш з Іршави та ін.

Василь Шкіря .

Ваш отзыв

Ваш коментар