Версія для друку Версія для друку

ТРУДОЛЮБИВИЙ ГАЗДА

Про стан українського сьогоднішнього села пишеться і говориться з болем на душі. Якщо згадати історію, то селяни чомусь завжди відігравали другорядні ролі в нашому суспільстві. Низькі зарплати і пенсії, соціальні умови проживання у всі часи відрізнялися від інших верств населення. Потім були часи, коли село потроху розвивалося за рахунок коштів  місцевих колгоспів і радгоспів та інших с/г підприємств, розташованих у даній місцевості. Будувалися дороги, культурно-розважальні та спортивні комплекси, стабілізувалися зарплати, вирощувалися непогані урожаї с/г культур, успішно розвивалося тваринництво і інші галузі АПК. Одним словом, вся життєдіяльність села підтримувалася за рахунок цих підприємств. І раптом, як грім серед ясного неба, почалися експерименти по реорганізації колгоспів, розпаювання майна, земель, господарств. До чого все це призвело?! Сьогодні доводиться констатувати з болем. Всі ці зміни можуть оцінити колишні працівники, керівники, спеціалісти, прості трудівники полів і ферм. У тому числі і я. Бо все своє життя після закінчення технікуму і вузу пропрацював у сільському господарстві, де займав  різні посади. І зміни можу оцінити не з чуток, як і сотні, тисячі таких, як я, а в реальності… Мені зараз соромно, як спеціалісту, що багато продуктів харчування на нашому столі закордонні, з різними хімічними добавками, що вливає в кінцевому рахунку на довготривалість життя українців. А тепер на рідних полях ростуть чагарники та бур’яни.

Про результати рішень і діяльність високопосадовців стало відомо широкому загалу після нещодавніх подій в Україні. На превеликий жаль, люди, які були причетні свого  часу до розвалу агрокомплексу в державі, сьогодні і далі продовжують навчати нас, як далі будувати державу. Сьогодні вони ледве не Герої України. Про них не хочеться писати, вони, мабуть, відомі широкому загалу українських людей і не тільки. Та, втім, Бог їм і люди судді.

Але я б хотів розповісти читачам про людину, яку раніше зовсім не знав, а зараз обожнюю і ціную. Людину, яка стала, так би мовити, своєю серед чужих, своєю не тільки в нашому, а і в навколишніх з Ардановим селах. Людину, яка дає надію на відродження колишнього життя на селі. Людину чуйну, ввічливу, енергійну, роботящу, чудового господаря Петра Петровича Польчука. Він народився і виріс у чудовому й мальовничому селі Луг, що на Рахівщині. Покійний батько працював головним бухгалтером у місцевому колгоспі, тому всі переваги і недоліки колгоспного життя знає з перших вуст. Мабуть, тому і сам вирішив присвятити себе роботі на селі. На даний час Петро Петрович є засновником і керівником СФГ «Агроферт», що базується на території Арданівської с/р. Орендує землі не тільки в Арданові, а й в сусідньому Доробратові. В планах задіяти до 700 га ріллі у виробництві с/г продукції. Для фермера в умовах Закарпаття це не так і мало. В розвиток свого господарства Петро Петрович вкладає не тільки кошти, а й енергію, ентузіазм та знання. Проведено капітальні ремонти декількох тваринницьких приміщень та адмінбудинку. Закуплено різноманітну с/г техніку та інвентар, завезено із Чехії молодняк ВРХ, насіння трав та кукурудзи. В планах Петра Петровича відкриття цеху по переробці м’яса та молока, хлібопекарні на дровах. Оскільки ферма має бути племінною, планується проведення аукціонів з продажу ВРХ. Бачили б ви, з яким ентузіазмом і енергією він взявся за цю справу. На даний час посіяно до 90 га вівса, 10 га озимої пшениці, підсіяно і підживлено сінокоси і пасовища, готуються площі під посів зернової і силосної кукурудзи. Щодня в полі працює по чотири одиниці різних с/г машин. В процесі виробництва планується задіяти до 20 працівників.  Отож, задуми в Петра Петровича чималі. Дай Боже, щоб вони здійснилися. Відрадно і те, що посильну допомогу надають і виконкоми Арданівської та Доробратівської сільрад на чолі з М.М.Станинцем та І.М.Ваш. Всіляку допомогу надають і колишні спеціалісти колишніх ТзОВ «Гроно» та «Весна», адже хто, як не вони, знають родючість цих полів і робітничі кадри. Нам всім не байдуже, якими будуть наші села в майбутньому. Сам Петро Петрович живе надією, що держава врешті-решт обличчям повернеться до проблем села і буде всіма силами й можливостями допомагати таким ентузіастам, як він, не лише на словах, а й на ділі. Тоді таких людей в державі з’явиться сотні і навіть тисячі. І я вірю, що саме такі люди відродять колишню славу українського села, заквітують по-новому сади і виноградники, зазеленіють поля, в достатку заживуть українці, будуть на столі і хліб, і сало, і до них не мало.

Іван Лендел,

 с.Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар