- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПРОПАГАНДИСТ НАРОДНОГО ВИДУ СПОРТУ

Із Василем Васильовичем Бабичем я познайомився понад 30 років тому. Він тоді працював на посаді тренера-викладача з футболу в Іршавській ДЮСШ. Водночас  він  проводив суддівські поєдинки між командами  районної першості з футболу. Щоразу, навідуючись в редакцію газети «Нове життя», приносив статті і кореспонденції про спортивні поєдинки, які здебільшого й сам проводив.

Він був активним дописувачем газети, ніколи не підвів. Писав чесно, правдиво, грамотно, ніколи не перекрутив прізвище, завжди був об’єктивним в оцінці тої чи іншої події ( не те, що тепер в інтернеті пишуть окремі писаки). А в Арданові він запропонував мені навіть бути боковим арбітром. Правда, мої земляки із Загаття програли тоді із розгромним рахунком 11:0. Я, звісно, намагався хоч якось допомогти загатянам, однак він був принциповим і судив, не порушуючи правил гри.

Народився В.В. Бабич 15 травня 1954 року в Заріччі. Навчався в Ільницькій школі-інтернаті, потім закінчив Сілецьку середню школу. Як і в більшості ровесників, улюбленим видом спорту був футбол. То були часи, коли закарпатці гордилися своїми земляками, заслуженими  майстрами спорту СРСР Йожефом Сабо, Василем Турянчиком, Стефаном Решком, Михайлом Мигалиною, майстром спорту Йожефом Бецою, Іваном Мозером…

Василь просто марив футболом. У складі збірної юнацької району, починаючи з 1966 р., був учасником багатьох обласних і всеукраїнських  турнірів. У 1971 р. вступив у Київський державний інститут фізичної культури і спорту. Навчаючись у вузі, грав за збірну команду на першість київського міського ДСТ “Буревісник”. З-поміж  двадцяти збірних команд, різних столичних вишів, стали переможцями. Певний період грав за юнаків київського “Динамо”, декілька поєдинків зіграв за “дубль”. Багато корисного дала йому і служба в армійських лавах, яка виховала в ньому силу волі, прагнення до перемоги, бути завжди попереду.

Уже працюючи в дитячо-юнацькій спортивній школі, виступав за футбольні команди Іршави, Заріччя та Білок.

Після тренерської роботи доля закинула Василя Бабича в м. Ужгород, де працював у навчально-спортивному відділі облспорткомітету. Був відповідальним за розвиток футболу в дитячо-юнацьких спортивних школах області.

Із 1984 р. почав обслуговувати матчі спочатку на першість району, області, ігри аматорських колективів, а відтак другу лігу, першу й поєдинки з участю команд вищої ліги. У 1988-1989 р.р. працював начальником футбольної команди “Закарпаття” (Ужгород). Потім трудова  біографія Василя Васильовича продовжувалася завучем, а згодом директором Ужгородської  ДЮСШ “Трудові резерви”. 1992 р. очолив одну з найбільших  в Ужгороді спортивних організацій ОСК “Гарт” і паралельно став директором спортивного комплексу “Юність”. Як арбітр, в 1992 р. відсудив перші матчі в першій лізі і став асистентом судді у проведенні поєдинків серед команд вищої ліги України. Особливо був пам’ятний поєдинок “Кривбас” (Кривий Ріг) та “Суднобудівник” (Миколаїв).

20 березня  1994 р. дебютував у ролі головного арбітра вищої ліги у Чернівцях з місцевою “Буковиною” та “Торпедо” (Запоріжжя).

У 1999 р. Василя Васильовича було призначено на посаду керівника управління з питань фізичної культури і спорту обласної державної адміністрації, однак через рік відбулася реорганізація  управління, а у вересні 2000 р. він звільнився за власним  бажанням. Після завершення суддівської кар’єри не відійшов  від футболу, став  інспектором федерації футболу України у другій лізі першості України.

Певний час працював директором ОДЮСШ  “Спартак” з літніх видів спорту. Дякує долі, що суддівство проводив з такими відомими суддями національної категорії як Степан Селменський, Валерій Онуфер, Володимир Югас.

− Проводити суддівські поєдинки, − каже суддя республіканської  категорії Василь Попович, − це велика відповідальність. До кожного матчу потрібно готуватись дуже ретельно. Серйозні помилки тут не пробачаються. Арбітр повинен бути об’єктивним, строго додержуватися правил гри і бути адекватним у прийомі рішень.

Василь Бабич − суддя національної категорії. Він входив у когорту кращих суддів України. Тепер знаходиться на заслуженому відпочинку. Проживає в м. Ужгород. Не жалкує, що віддав своє життя пропаганді футболу − наймасовішому і найпопулярнішому виду спорту, який уже став народним.

Василь ШКІРЯ.