- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПРО ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ КОЛОДНЯНСЬКІ КУРГАНИ

Село Колодне  із ранньої весни до пізньої осені потопає в різнобарв’ї садів і виноградників. Розкинулося воно  вздовж двох швидкоплинних річок − Іршавки і Річки, які несуть  свої води в Тису. Через село проходить шосейна дорога  Іршава − Мукачево. Мов на долоні,  видніється урочище Гат, яке вкрито дубовим і буковим лісом. Ростуть тут також граб, осика, вільха, ліщина, ялина, черешня, дика яблуня, терен, глід, ожина, крушина, калина … Простягається лісовий масив гірського пасла із півночі на південь.

Поселення  виникло дуже давно, про що свідчать історичні перекази. Уже наприкінці другого тисячоліття до н.е. на колоднянських горах проживали люди, які займалися землеробством і полюванням, мали добре розвинуте ремесло. У дворогосподарствах тримали корови, свині, качки, гуси, кури, а на присадибних ділянках вирощували картоплю, кукурудзу, квасолю, соняшник, огірки, перець, часник, цибулю, моркву, петрушку, помідори, малину, смородину.

Із плодоносних дерев найбільше полюбляли  яблуні, сливи, груші, горіхи, черешні і вишні. Мало хто в селі  не займався  самогоноварінням із фруктів. А із сонячних грон виготовляли іскристе вино. Домашня горілка та вино завжди були головним атрибутом на столі у колоднян. Ними пригощали друзів, знайомих  і гостей села.

Історик і краєзнавець  Василь Керечанин  із Іршави свого часу  писав, “що у народних  переказах йдеться і про те, що на цих висотах виплавляли мідь. Можна вважати, що це було поселення невідомого народу, можливо, і наших предків, праслов’ян. У них на високому рівні  було гончарне виробництво, ремісники якого добре знали  гончарний круг і робили цікаві витвори з глини: глечики, амфори, урни, посуд для олії і вина”.

Тут побутували свої звичаї, у яких шанували культ предків. Ховали померлих у курганах − могильниках  разом із домашніми    речами. Від тих далеких часів на околицях сучасного села збереглося понад 20 курганів. Вони цікавили багатьох вчених−археологів. Але найбільші успіхи випали на долю  Геї Смирнової, доктора історичних наук, працівника Ермітажу. Їй пощастило розкопати три кургани, всі інші – однотипні. Деякі вчені вважали, що у двадцяти  чотирьох  невивчених курганах, можливо,  зберігається ще багато цікавих предметів, пам’яток  культури стародавнього світу, і вони могли б пролити світло на окремі історичні події  і заповнити прогалини наших знань про ці стародавні цивілізації.

У післявоєнні роки кургани були візуально обстежені, обміряні відповідно до координат села і нанесені на археологіну карту нашого краю. Як пам’ятки культури взяті під охорону держави: був поставлений  охоронний знак. Частину курганів розкопали археологи. Інші, внаслідок глибокої оранки плантажним плугом, втратили  попередній свій вигляд. Знахідки з цих курганів можна знайти у водяних, ярах, на поверхні грунту. Допомагає цьому  й ерозія грунтів.

У зв’язку з цим  виникає багато питань. Чому їх так багато? Чому таке велике їх скупчення на невеликій місцевості ? Де саме була цивілізація, населення ?

“Звичайно,  − писав історик Василь Керечанин з Іршави, − в курганах велося захоронення багатих  вельмож, родоплемінних вождів. Але,  розглядаючи колоднянські кургани, бачимо, що в них хоронили всіх жителів, що належали до цієї цивілізації. То чиї ж вони? А належать вони до куштановицької  культури − культури  ранього періоду залізної епохи, яка існувала у Верхньому Потиссі в VII − III  століттях до н.е. Носить вона назву  села Куштановиця Мукачівського району, де вперше було розкопано кургани, в яких  знайдено трупоспалення.

Ця культура була поширена і в селищі Великий Березний, в місті Ужгород, в селі Малі Геївці Ужгородського району, а також на Мукачівщині. Але на Іршавщині знайдено чи не найбільшу кількість  поселень цієї культури в Колодному, Білках, Горбку, Осої, Чорному Потоці. Це лише ті поселення, що досліджені археологами. На думку історика Василя  Керечанина, поселень цієї культури − цивіліцізації на Іршавщині значно більше  у вигляді могильників і курганів,  до  яких ще не дійшли  дослідники. Куштановицька культура характерна напівземлянковими  житлами прямокутної і квадратної форм з глинобитними печами і вогнищами посеред житла. Поряд розміщали господарські приміщення для утримання худоби. На місцях поселень куштановицької культури знайдено  конічні миски,  горщики, кочарги з наліпним орнаментом. Серед знахідок є й черпаки, зернотерки з каменю, залізні предмети.

Учені Ф. Потушняк, К. Бернякович, Е. Балагурі, С. Пеняк багато працювали на курганах, вивчаючи куштановицьку культуру. Вони збирали про неї відомості, розкривали таємниці загадкової цивілізації. Не менш важливу роботу по колоднянських курганах провели В. Бідзіля та Г. Смирнова. Зокрема, Г. Смирнова розкопала та вивчила кілька курганів у Колодному і зарахувала їх до пізньокуштановицького  поселення.

Не всім відомо,  що під колоднянськими  курганами, на невеликій глибині є значні поклади  залізної руди, яку в першому тисячолітті до н.е. видобували  поселенці куштановицької  цивілізації і відвозили її до городища Стремтура, де, як відомо,  працював залізоробний центр. Про це дотепер нагадує нам  рукотворна печера − штольня.

У ХІ− VIII ст. до н.е. на колоднянських пагорбах видобували  залізну руду, з якої виплавляли залізо, із виробництвом якого суспільство піднялося на вищий ступінь розвитку. Біля села ще й дотепер  зберігається декілька штолень, із яких виносили в мішках для домниць залізну руду. Штольні знаходилися  на правому та на лівому березі річки Іршавка. Вони цікаві своєю будовою, у них не використовували жодних кріплень.

Люди добували в підземеллі залізну руду і робили це дуже сміливо, часто ризикуючи життям. Інколи штольні зверху розмивали  дощові води, їх, очевидно, часто заливало, і тоді все закінчувалося трагічно. Проте штольні дотепер науково ніхто не досліджував.

Водначас чітко простежується, що в цих поселеннях проживали ремісники, ливарники, майстри з обробки  заліза, а пізніше − і майстри з виготовлення скла.  Тепер є всі підстави стверджувати, що на колоднянських гірках у середньовіччі виробляли скляний посуд, який широко використовувався у побуті.

Археологи-краєзнавці Іршавської районної станції юних туристів  вже вели археологічну розвідку  біля колоднянських  поселень. Їм пощастило виконати знахідки у вигляді обсидіанових відщепів, які  подібні до малораковецьких, тільки вони були не чорні, а чорно-сірі, землянисті, темно-сині, подібні до словацького обсидіану. Ці речі було передано для дослідження і вивчення.

У пізніші часи сюди поселилися не на віддалених пагорбах, а на підвищеній місцевості.  Будували люди хати із «вальок» і дерева.

Над самим  селом із південно-західного боку простягається величезний масив букового і дубового лісу. Ліс цей рубали і вивозили за межі нашого краю − в Австрію, Угорщину, Чехію. Вивозили не тільки дрова, але й кругляк. Колоди дуба, бука, смереки викачувалися вручну і вивозили з лісу. Це місце в сиву давнину й стали називати Колодним.  Згодом Колодним назвали все поселення біля цього лісу. Але старожили села стверджують й іншу версію. У їхніх розповідях наводиться такий факт − буря наламала й вивернула з корінням багато  дерев. Лісом не можна було  пройти, оскільки все було завалено колодами. “В даному випадку топономіка, − стверджував Василь Керечанин, − допомагає нам  розкрити назву села, яке за походженням є чисто українським» . Це підтверджують народні перекази та старожили села.

 

Василь ШКІРЯ.