Версія для друку Версія для друку

ПРАЦЯ, ЯКА ПЕРЕТВОРЮЄ СВІТ І ДАРУЄ ЖИТТЯ

Кажуть, людина – коваль свого щастя. Та не всім під силу молот. Для Івана Мельника із Великого Раківця таким молотом було перо. Він своєю творчістю активно відгукувався на події, що відбулися в житті краян. Ще й дотепер великою популярністю користуються пісні на слова поета «В краї оновленім», «Вечір на полонині», «Співаночки». А «Раківчанка» «Раковецький крученик» і «Ардянський» уже стали шедеврами не лише Закарпаття, а й України. Їх уже кілька десятиліть виконує Закарпатський народний хор пісні і танцю.

Переглядаючи пожовклі підшивки районної газети «Нове життя» майже в кожному номері зустрінеш поезію Івана Мельника. Він  не  тільки оспівував нове життя, а й був його творцем. У 1960 р. в обласному книжково-газетному видавництві побачила світ перша збірка поета «Наливайтесь, грона». Вона привернула увагу не тільки читачів, а й композиторів. Його поетичні рядки ставали піснями, які охоче співали самодіяльні артисти на сільській, районній та обласній сценах. Бо є щось у них таке, що надихає, допомагає пізнати людську душу, природу і світ. У багатьох випадках ритміка вірша – народнопісенна. Його поезія відзначається високою емоційністю, мовним багатством, здатністю відкривати в буденному велике, буттєве і вічне.

Іван Мельник – поет із яскраво виявленими рисами закарпатського психологічного менталітету, співець ніжності і доброти.

Днями в ужгородському поліграфцентрі побачила світ книжка «Лист із дерева життя». У попередньому слові до збірки відома українська поетеса Христина Керита зізнається: «Читала поезії Івана Гавриловича Мельника, а пригадалися Гомерові рядки: «Наче те листя на дереві – так і людські покоління…»

Христина Керита звернулася до творчості великораковецького поета не випадково. «Може і тому, розмірковує вона у передмові «Сіяч добра і світла», що вже набридла постмодерністська зухвалість, а інколи й відвертий цинізм і несмак, хочеться чистоти почуттів, щирості, мудрої простоти. І коли читаєш:

Літній ранок чоло

                        закосичив.

Встало сонце із

             карпатських долин,

Поле, росами вмите, вже

                                     кличе,

Манить золотом спілих

                                   зернин.

І поетеса неспроста задається простим питанням: Чому ж ми, задивлені в Європу й далекі світи, не прислухаємося до голосу рідної землі, не закликаємо до праці, яка перетворює світ і дарує життя. Сьогоднішнє покоління молодих має за ідеал аж ніяк не людину праці. Досить лише заглянути в програму телебачення: «Вулиці розбитих ліхтарів», «Менти», «Гаманець або життя», «Зграя», «Подвійний агент»… А в новинах, які подають по телевізору, одні катастрофи, вбивства, материнські сльози… А Іван Мельник на світ дивився по-іншому. Він бачив, як:

Ходить сонечко по небу,

А я по землиці,

Бо з одної п’єм криниці

Свіжої водиці.

У його поезії багато сонячного тепла, енергії, життєстверджувальної сили, наснаги і доброти. Він тонкий психолог, уважно спостерігає, як «весніє… Ясніє… Неба синь прозоро молодіє, Танцює, Горцює В річках сонцем спінена вода». Він зачудований у веселки, чорні буревії і хмари дощовії, він радіє з того, що «літо вишило сорочку веселкової краси».

Варто нагадати, що І.Мельник був учасником ансамблю пісні і танцю «Виноградар», який свого часу діяв у В.Раківці. Міцна творча дружба об’єднала його із односільчаном композитором Семеном Мельником. Основу репертуару ансамблю складали твори, що були результатом  співпраці  двох Мельників. Тут народився «Марш виноградарів», звідси помандрувала у світ танцювальна сюїта «Винобрання». С.Мельник поклав на музику 26 віршів І.Мельника, з яких широко відомими стали «Яблука червоні», «В садах верховинських», «Є в Раківці три дівочки», які, до речі, й дотепер співають не лише на сцені, а й на сімейних святах.

І.Мельник був відданий слову. У 1963 році з’явилася його друга поетична збірка «Кого любиш, дівчино?». Третя книга увійшла до колективного альманаху «Пісне моя, доле наша», а четверта книжечка «Скибки сонця» вийшла друком 1973 року.

Добре, що справу батька продовжує донька Івана Мельника – Надія Іванівна. Вона керівник відомого фольклорного ансамблю «Іршава», знаним не лише в Україні, а і в Словаччині, Чехії, Румунії, Італії, Франції, Польщі… Надія Мельник-Гудь – удостоєна звання заслуженого працівника культури України, виховала не одне покоління талановитих. Видати книжку поезій батька – то її ідея. То, напевно, найкращий спомин про нього, людину, яка оспівала у своїх творах срібноводу Боржаву, людей праці, які споконвіку прагнуть бачити багатим і щедрим свій край.

І.Мельник був великим життєлюбом, і на розлогому дереві життя він залишив вагомий плід – свою творчість. Коли читаєш поезії цієї збірки, тебе огортає якесь дивовижне світло добра, щастя і радості. Кожен рядок дихає великою любов’ю до рідного краю, до пісні, до праці, до такої стеблиночки-виноградної лози, що росте на карпатських схилах. Іван Мельник, з усього видно, був ковалем свого життя.

Василь Шкіря

Ваш отзыв

Ваш коментар