Версія для друку Версія для друку

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ: УКРАЇНКА. ВІРОСПОВІДАННЯ: ХРИСТИЯНКА.

На шпальтах районки впродовж багатьох років публікувався не один мій матеріал. Завжди він стосувався безпосередньо моєї професійної діяльності. Але зараз мої слова — виключно як громадянки своєї країни, моя риторика ‒ на вустах і у думках сотень тисяч людей, проте все, що буде мною викладено — це мої особисті переконання, це вилиті на папір думки й емоції, які я, як і багато інших людей, переживаю у цей складний для усіх нас час. Період зародження таких думок не пам’ятаю, але поділитися з ними вголос хочу вже більше місяця. Намагатимуся їх хронологізувати.

Обурення або «кухонна війна».

Цей період тривав більше двох років. Не скажу, що до того часу усе всіх задовільняло, все ж я, як і багато нормальних людей, звикла вірити таким же людям, християнам, тільки з владними повноваженнями. Але поступово мене, людину абсолютно аполітичну, дуже мирної професії, непрямо почали чіпляти риторика і дії з керівних установ.

Так починалася «кухонна війна». Вона продовжувалася ще й тоді, коли у Києві вийшов Майдан, коли з’явилися перші постраждалі мирні протестанти і перші нашвидкуруч засуджені. Мої очі, як і очі мільйонів людей зі здоровим глуздом, відкривалися все ширше, коли з’явилися перші жертви і закон від 16 січня.

Ненависть, гнів, біль і… молитва.

Мозок не витримував, тихе й не зовсім тихе обурення переросло в ненависть, злість, гнів і невимовну біль. Колись могла днями не дивитися новини по телебаченню, тоді ж і зараз не слідкувати і емоційно не переживати за все, що відбувається в Україні і довкола неї, просто не можу. Священик попередив, що це погано для моєї душі як християнки, треба молитися за кривдників і нелюдів. Йшла боротьба між серцем і розумом (вона не завершується й понині), все ж я вірю і віритиму, що Бог, а, отже, добро, переможе.

Першим доказом цього твердження було те, що саме у неділю, 24 лютого, через кілька днів після найкривавіших подій у Києві, у церкві читалося Євангеліє, у якому йшлося про те, як Бог розділяв людей по праву і ліву руку: де стоятимуть ті, які його покормили, напоїли, прихистили, відвідали в тюрмі і в лікарні, а також ті, які цього для нього, а, отже, і для ближнього, не зробили. Хтось подумає чи скаже: випадково. Ні, у Бога нема випадковостей.

Уже багато років люди різного віку, особливо старшого, усе частіше говорять про прихід кінця світу ‒ так багато гріха на землі. Для сотень тисяч, а, може, й мільйонів українців, а також людей інших національностей по всьому світу, які ніколи не цікавилися життям один одного, а можливо й відчували якусь неприязнь з тих чи інших питань з’явилася можливість для цього: нагодувати, напоїти, зодягти, прихистити, одним словом – допомогти ближньому, проявити милосердя і гуманність, покаятися, відчути свою потрібність і проявити її перед всіма. Просто так. На рівні свідомості, а радше підсвідомості (хтось може дати переконливу відповідь на питання: свідомо чи несвідомо люди йдуть на вірну загибель?).

Мільйони людей лише тепер зрозуміли реальний зміст Гімну України, який за останні 4 місяці виконувався, напевно, більше разів, ніж за увесь час, відколи його написав геніальний Павло Чубинський. А ще мені здається, що геній українського народу Великий Кобзар живе поруч нас, він сьогодні тут із нами, він у перших рядах сміливих майданівців, настільки живими для нас є його пророчі слова.

Так, тисячі людей переосмислили себе, своє життя, істинні цінності і …. жертву Ісуса Христа. Я переконана: лише невинна кров Божого Сина більше двох тисяч років тому спасла людину від вічної погибелі. Зараз кров убитих і закатованих v Києві та інших містах України почала знищувати нелюдську систему життя в Україні і оросила паростки безстрашшя, відваги, сміливості, пробудила гідність і патріотизм мільйонів тих, хто живе в Україні. Так, це шанс покаятися, але це й шанс для життя за Божими заповідями (чи не вони були стовпами для комуністичної ідеології?).

Божий умисел.

У чому ще я його бачу? Осмислення того, що сталося в Україні, співпало з початком Великоднього посту, і мені не здається це випадковим. Саме період посту відведений християнам (а ними є переважна більшість населення України) для духовного очищення, каяття, можливості укріпити свій дух через молитви, постування, милосердні і гуманні вчинки. Хто би міг колись уявити, що мешканці Західної України дадуть прихист кримським татарам і людям зі східних областей? Ті, якими травили і страшили десятки років, першими протягнуть руку допомоги,)причому реальної, для конкретних сімей? Зараз відбувається багато подій, які дивують не лише мене, а й увесь світ.

Нам, простим смертним, ніколи не осягти всього Божого умислу, але я знаю, що навіть через важкі тілесні І духовні випробування, без яких не буває очищення, Бог не покине людей, яких створив «за своїм образом і подобієм»

 

Віра Глушко,

іршавчанка.

Ваш отзыв

Ваш коментар