Версія для друку Версія для друку

ВЕЛИКИЙ ПОЕТ В ОСОЇ

У далекому 1864 році у нашому селі побудували школу на Млаці, котра була найпершою в селі. Її збудував письменник, поет Ф.Злоцький на кошти за видану книжку на церковній землі.

Феодосій Злоцький дав викопати на Млаці криницю, з якої й досі осійчани беруть воду. До речі, друга школа була збудована в кінці 19 століття і функціонувала до 1952 року. А вже потім виросла нова будівля восьмирічки, яку свого часу і я закінчувала.

Осійчанам щастило з талановитими організаторами навчально-виховного процесу. Один з них – Іванчо – був правителем церковно-приходської школи. А ще був пан Скіба, який викладав у державній школі на Горі (у 1902 збудована). І якщо на Млаці викладали українською мовою, то на Горі – мадярською (це були старі мадяри). Систематично працювавши з учнями, ці правителі помагали їм вступати у вищі навчальні заклади. А тому в селі не було неграмотних.

Дякуючи п. Іванчу, осійському  газді Ю. Черничку, які на власні кошти побудували школу в присілку Лази (потім це був клуб, а далі його розібрали). До слова, газда Черничко три рази був у Америці. У другий раз плив на «Титаніку» (1912-1913) і дивом залишився живий. Він був найбагатшим в Осої, але і дуже добрим чоловіком.

Вже в 20-их роках осійчани дістали «Кобзар» Т.Г. Шевченка і напам’ять вивчили цілі сторінки.

Як письменника і демократа сильно популяризували Шевченка чехи. Тому молодь проводила по Шевченку вечори, виставу «Назар Стодоля». А організатор Йосип Семак сам грав з учнями у п’єсі (приблизно в 35 році). У початковій школі дітей навчали групами по 30-35 учнів. Зросла і кількість учителів, які помагали учням та батькам у позакласній роботі глибше пізнавати Шевченка. Це були вчителі В.І. Деяк, В.А. Петрашко, Г.Ю.Бут-Андрішко. Організаторськими здібностями відзначалась М.П. Мушка.

Завдяки їм усім Шевченкові дні в Осої проводились надзвичайно цікаво і захоплююче. Підбирались здібні артисти, хороші виконавці. Тому в школі були поставлені майже всі поеми Шевченка.

У школі, в сільській бібліотеці, у хатах-читальнях проводились вечори, організовувались бесіди. Активно їм помагали завбібліотекою Ю. Варцаба і завхатою Ю. Митровцій (обидва юнаки повернулися з фронту (добровольці). Їх тримав тісний зв’язок у просвіті народу. Також розвинули спорт, шахи.

Гордістю осійчан були сільські бібліотеки, організовані двома парубками, випускниками Білецької горожанки – М.В. Матіко та Д.В. Матіко. В останнього було перше видання «Кобзаря».

Так на Горі в школі була бібліотека імені Духновича (89 книг). А також у хаті Ю. Васильцюна було кілька десяток книг. Молодь захоплювалась казками, піснями.

У цей час активізується робота, особливо позашкільна, в якій беруть участь І. Олашин, М. Бойко, В. Лазорко, В. Староста, М. Матіко. Серед дівчат найбільш активними були А. Будера, М. Черничко, М. Лазорко. Був літературно-драматичний гурток, випускалася стіннівка « За знання».

Гуртківці ставили «Назара Стодолю» в Ільниці, Білках, Довгому. Музичний супровід постановки п’єси готували В. Староста і М. Бойко на гармошці, а М. Матіко грав бабу.

До 150-річчя з дня народження Шевченка учні Осійської школи робітничої молоді з великим успіхом поставили п’єсу «Назар Стодоля» та «Москаль-чарівник». Їхні виступи високо оцінили районна та обласна преси в інформації «Н. Стодоля» на сцені сільського клубу».

У всіх школах в молодших класах проводились ранки щодо ювілею Т.Г. Шевченка, а старша молодь давала концерти, на які йшли залюбки.

А вчитель М. І. Матіко із «Кобзарем» не розлучався і в армії. А за рік міг прочитати 360 книг. «Кобзаря» йому подарував у далекому 1954 році редактор газети «За нове життя» на нараді сількорів, який зберігає і нині.

Шевченкові й сьогодні у школах приділяють велику увагу. У Шевченкові дні проводять ранки, вечори, на яких учні читають невмирущу поезію, повісті, де пише про долю жінки кріпачки.

У нашому селі Г. (Рацин) Матіко (52 роки) хлібопекар за професією «Катерину» знає напам’ять і сьогодні.

А мені ще зі шкільних років запам’ятався вірш Шевченка «Лілея», який я тоді читала на сцені у білому платті. Цей вірш мені дуже дорогий.

Осійчани свято бережуть пам’ять про Т.Г. Шевченка. Одна з найкращих вулиць названа іменем Кобзаря. Тут живуть заможні, добрі, хороші люди.

Ганна Ляшко,

Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар