В житті кожної людини настає момент, коли задумуєшся про те, як живеш, як хотів би жити, чого досяг. . .
Такий час настає у Івана Степановича Добри, на життєвому календарі якого 60 років. Мало це чи багато, сказати важко, але згадати є про що..
Таке радісне дитинство, хоч не багате і не розкішне. Найулюбленішою грою з друзями був футбол.
Народився в простій роботящій селянській сім’ї, із знаних в Імстичові родів Бибів та Добрів – Потушняків, які шанували працю, знали ціну освіти.
Батьки, а особливо мама, дуже хотіли, щоб хоч хтось із трьох синів здобув вищу освіту, вийшов у люди. Така доля випала найменшому Іванкові.
Після успішного закінчення початкової школи навчання продовжив у восьмирічній школі. Хоч охоче вчив усі предмети, найбільше захоплювався історією, географією, літературою. Середню освіту здобув у Кушницькій середній школі. Потім були роки навчання на історичному факультеті УжДУ.
Після закінчення університету направлення на роботу отримав до рідного району. Доводилося Івану Степановичу працювати на різних посадах, але найбільше задоволення отримував від педагогічної роботи. Першим місцем роботи була Іршавська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Потім були роки служби у лавах Радянської Армії.
Демобілізувавшись з армії, влаштовується на роботу в Білківське СПТУ-32, на посаду керівника початкової військової підготовки. За короткий час стає заступником директора з виховної роботи. Працюючи поряд досвідченого директора училища А.Ф.Здирченка, вчиться толерантності, витримці, організаторським здібностям. Набутий досвід роботи згодився йому в майбутньому.
Івану Степановичу були пропозиції працювати у різних сферах, була можливість отримати державну квартиру, але його завжди вабила «мала батьківщина», рідне село.
І така нагода випала йому у 1987 році, коли очолив Імстичівську неповну середню школу. Директорську роботу почав із створення комфортних умов для учнів, із зміцнення матеріальної бази школи. Найперше було переобладнано опалювальну систему школи, заведено газ, який уже був прокладений в селі. Потім була заміна дахів на обох корпусах, капітальний ремонт.
За сприяння Івана Степановича неповну середню школу було реорганізовано в повну середню. Як виникла можливість використання інвестиційних коштів, разом з директором ЗОШ І ступеня Федором Івановичем Доброю організував громадськість села для їх залучення. На інвестиційні кошти побудовано школу І ступеня, яка чи не найкраща в районі.
Входив в ініціативну групу по відокремленню Імстичівського відділку колгоспу в окремий колгосп.
Поряд з професійною діяльністю, займався громадською роботою. Неодноразово був депутатом сільської ради, членом виконкому, депутатом 4-х скликань районної ради в мажоритарних округах. З роками не грає у футбол, а тільки вболіває. У вільний час займається полюванням, багато років є головою низового колективу мисливців.
За досягнуті успіхи в роботі має високі державні та освітянські нагороди. Але найвищою нагородою для Івана Степановича є досягнення та успіхи його колишніх вихованців, серед яких найбільше вчителів
Найбільшою мрією Івана Степановича є добудова школи.
Іван Степанович добре знана людина не тільки в Імстичові, а і в районі. Має дуже багато друзів. По-справжньому виправдовує своє прізвище Добра. До нього часто звертаються за порадою різні верстви односельчан.
Разом з дружиною Ольгою Петрівною, вчителькою біології, виростили і виховали сина і дочку, які стали продовжувачами справи батьків – вчителями. Подарували батькам 5 онуків, які є відрадою для душі.
Колектив школи.
