Версія для друку Версія для друку

ПРО ІРШАВСЬКОГО ВЕТЕРАНА – «АФГАНЦЯ» КАЖУТЬ, ЩО НАРОДИВСЯ У СОРОЧЦІ

15 лютого мине 25-річниця з часу виведення радянських військ з Афганістану, але прапорщику міліції у відставці Івану Гичці до цього часу сниться афганська війна. Сільський юнак із села Довге навіть не підозрював, коли йшов служити в Армію, що йому доведеться воювати.

У квітні місяці 1979року Іван Гичка зі своїми односельчанами  був призваний на військову строкову службу, яку розпочав у групі радянських військ СРСР в Угорщині. Прослуживши півтора року, він пішов навчатись до Ленінградської військової школи прапорщиків. Згодом у званні прапорщика повернувся у Південну групу військ для продовження  несення служби, однак вже на посаду начальника речового складу військової частини.

Майже через рік Івана Гичку переводять до Прикарпатського військового округу у м.Сваляву, де у вересні 1985 року приходить наказ про його направлення у Туркестанський військовий  округ. Зі змісту цього наказу  відразу стало зрозумілим, що Івана Гичку направляють до Афганістану.

– Нас  спочатку «перекинули» до м. Ташкент, а далі відправили транспортним літаком до Афганістану в  м.Кабул, де був штаб радянських військ, – розповідає Іван Гичка. Тоді до Афганістану брали тільки тих, хто мав уже досвід служби в армії. Прилетівши до Кабулу, протягом тижня новоприбувших військових  розподіляли по різних підрозділах. Івана Гичку направили у м.Шендант, де навколо міста були лисі гори, пекуче сонце, піски, кам’яні сопки і жодного зеленого дерева.  Прибувши в танковий полк для подальшого місця проходження служби, його призначають на посаду старшого техніка батареї самохідних артилерійських установ 2С1.  У цьому полкові проходили службу військові різних національностей, одне до одного відносились з великою повагою.  Танковий полк нараховував 60 танків та декілька десятків самохідних артилерійських установ.

Перше бойове хрещення Іван Гичка пройшов тоді, коли радянськими розвідниками було виявлено банду душманів, які із Ірану перевозили зброю. Після отримання цієї інформації у полкові було відразу сформовано спеціальну групу, до якої входили: взводи танків, піхотинців, самохідних установок та саперів. Від 6 до 10 одиниць техніки входило до цієї групи із кожного підрозділу. Бій проходив у горах, неподалік кордону Афганістану із Іраном. Перший бій пройшов без втрат з боку радянських військ, хоча у радіусі кількох кілометрів нічого живого не залишилось. Дальність вистрілу самохідних установ до 12 км. Таких боїв сільському парубкові довелось пережити багато. З початку йшли розвідники, котрі виявляли нелегальні каравани душманів із боку Ірану та Іраку. Далі йшли коригувальники, які надавали напрямок вогню. Після цього вже військові стріляли із гармат і йшли піхотинці.

Вести війну в Афганістані було надзвичайно важко, адже душмани переховувались у підземних тунелях, якими вони переходили із одного місця в інше, навіть верхом на коні. Можна сказати, вели партизанську війну, до якої наші військові були не пристосовані. Бої велися у гірських та скелястих масивах, де, не знаючи тропи, можна було зірватись у прірву.

При Шенданській девізії були нештатні інспектори  по нагляду за рухом транспортних засобів.  Івана Гичку у перерві між боями та наступами на душманів залучали контролювати технічний стан техніки. Адже під час боїв були різні пошкодження автомобілів, а  тому при їх виявленні військові повинні були негайно лагодити. Одні до своєї техніки ставились добросовісно, а інших нештатні інспектори змушували серед дороги усувати всі несправності техніки. Звісно, були випадки, коли несправності не можливо були усунути на дорозі, то таку техніку направляли до спеціальних технічних парків.

За весь період служби Івана Гички в Афганістані, а це 13 місяців, його сім’я підтримувала, як могла. Мати очікувала кожний день від нього листа, виходила по декілька разів на вулицю  і дивилась, коли вже буде йти листоноша.  Повернувшись  додому, Іванові Гичка, казали, що він на цей світ народився у сорочці. У подальшому продовжив службу в армії, а далі через 2 роки військову частину  розформували, і він пішов працювати у міліцію.

У 1993 році Іван Гичка був призначений на посаду командира  групи захоплення відділення охорони при Іршавському районному відділу міліції. Протягом шести років він працював в охороні, затримував дрібних крадіїв, яких у ті часи було багато на заводах та підприємствах, які працювали на повну потужність. Наразі Іван Гичка знаходиться на заслуженому відпочинку. За період служби в армії та ОВС він неодноразово був нагороджений.

Віта ГОРЗОВ.

Ваш отзыв

Ваш коментар