Версія для друку Версія для друку

ЛЮДИНА, ЯКА ПІДКОРИЛА СВІТ

Автору цих рядків свого часу пощастило бачити Івана Фірцака (Кротона). То було далекого 1970 року. Гарно припікало травневе сонце, усе потопало у цвіту. Всесвітньо відомий силач знаходився у обласній лікарні. Із самого ранку до пізнього вечора він походжав подвір’ям, раз по раз зустрічався з людьми, про щось спілкувався з ними. У Івана Федоровича був на голові білий платок, за яким ховалася золота пластина. Тоді я і гадки не мав, що у цього кремезного чоловіка із сталевими м’язами пошкоджений череп, і що йому залишилося жити усього кілька місяців…

Вперше розповів мені про Івана Силу Андрій Савко з Іршави. Виявляється, Андрій Андрійович був його учнем. Уже працюючи в районній газеті «Нове життя», занотовував усе, що розповідали про  Івана Кротона. Сподіваюся, читачам газети теж буде цікаво ознайомитися із цими записами.

Почалося все 1947 року, – часто згадував Андрій Савко. – Першу секцію з важкої атлетики було створено в с.Білки. Пропагандистом нового виду спорту в селі став силач Іван Фірцак (Кротон). За штангу слугували балони, набиті піском. Спочатку їх клали на вагу, а вже потім піднімали. Переможцем ставав той, хто подужав більше… піску.

На заняттях Іван Федорович міг годинами розповідати про справжню штангу, як правильно нею займатися, що необхідно для того, щоб підкоряти спортивні висоти. І його добра наука не пройшла марно. В 1957 році в м.Ужгород з нагоди відкриття Парку культури проводилась товариська зустріч з важкої атлетики, де були запрошені і силачі з Білок. Наші земляки здобули  переконливу перемогу, і їм було вручено справжню штангу. І.Ф.Фірцак був дуже задоволений з того. Він часто любив повторювати: «Людина має бути не тільки фізично сильна, а й духовно, мати волю до перемоги. Тільки поєднавши все це, можна розраховувати на успіх».

Спочатку штанга знаходилася в Кротона вдома. А потім він переніс її в сільський клуб. Пригадую, з якою жадобою молодь ішла сюди, аби хоча б доторкнутися до справжнього силового снаряду. Технікою підняття не володів ніхто, тому кожен брався за неї, як знав, і тут на допомогу приходив Іван Федорович, який з любов’ю і повагою ставився до тих, хто вирішив серйозно займатися атлетикою, вчив їх секретам професійної майстерності.

У 1958 році вперше за свою історію розвитку цього виду спорту було проведено районні змагання. У них взяли участь команди Білок та Іршави. Разом із усіма був і Кротон.

Із Ім’ям Івана Фірцака (Кротона) пов’язано чимало в історії українського спорту. Він, як і Георгій Попов, Ігор Рибак, Іван Піддубний, Яків та Василь Куценки, Леонід Жаботинський, Анатолій Писаренко, Василь Вірастюк – не просто жива легенда вітчизняного спорту. Це золоті сторінки богатирської слави України. Вони свідчать про те, що наша земля у всі часи мала своїх справжніх силачів, традиції яких не тільки зберігаються, а й примножуються.

А.Савко майже щодня спілкувався з Кротоном. У них були дуже приязні стосунки. Він завжди був у доброму настрої. Навіть важко хворіючи, Іван Сила не втрачав почуття гумору. З великою повагою і любов’ю ставився до людей. Йдучи вулицею, при зустрічі із сусідами, знайомими і друзями знімав капелюха і чемно вітався: «Слава Ісусу Христу! «Йому відповідали: «Слава навіки Богу!».

Часто виступи Івана Кротона жахали людей, навівали страх. Так, через його горло переїхала вантажівка. Але він – як нічого не трапилося. Піднімався із землі, підходив до людей і люб’язно посміхався. Про його дивовижну силу ходили легенди. А для нього це була просто звична справа, так би мовити «один з номерів силача».

Однією рукою міг підняти чотирьох дужих молодиків і танцювати з ними коломийку, тримаючи їх на висоті витягнутої руки. Легко згинав рафу (залізну шину, гнув з неї серце). А було й таке, що на своїх виступах тягнув величезного дуба разом з кроною і корінням. Одним ударом правиці убивав бика, брав його на плечі і спокійно ніс.

А цю історію про Івана Кротона із Білок розповів Василь Ковач із Великого Раківця.

Було це відразу після Другої світової війни. Йшла активна відбудова народного господарства. Кожен на своєму робочому місці намагався принести найбільше користі.

У селах ішла активна робота по заготівлі лишків сільськогосподарської продукції: м’яса, яйця, молока, так необхідні закритим установам – дитсадкам, лікарням, школі – набирали питому вагу. У всіх селах відкривались заготівельні пункти. У нашому селі був по збору молока, потім по черзі відвозили до Білок, де був сепаратор, а завідував цим закладом знаменитий Іван Фірцак (Кротон). Чув я про нього, але ніколи не бачив.

Прийшла черга і нам відвозити молоко, бо ж була в нас тяглова сила – коні. Якось батько каже:

Ну, Мишко, бери коней, відвезеш молоко, бо у мене багато всякої роботи.

А що дітлахові треба? Найбільша насолода – промчатись селом з «вітерцем», коли в тебе такі скакуни. Не думав тоді про те, що з десяток бідонів молока треба розвантажити самому. А це небагато-немало – 38-40 кг, а тобі тринадцять.

Домчав до пункту швидко. Ніяк не міг впоратися з ланцюгами, якими  були пов’язані бідони. Мучився, мучився, запрів, а звільнити від пут бідони не зміг. За моїми муками спостерігав якийсь дядько, такий            величезний, лисий,  з маленькими вусами, що страх було на нього глянути, коли побачив, то дрижаки побігли відразу по всьому тілу. Почали несамовито труситися руки. Дядькові, мабуть, набридло спостерігати мою метушню, підбіг, схопив і розірвав ланцюг, як нитку. Коли я побачив це, зіскочив із воза, чкурнув додому – тільки залопотіло за мною. Залишив там і воза, і коней, і молоко. Пропадай усе пропадом!

Няньку, там такий дядько, такий, як гора, порвав усі ланцюги, хотів схопити, так я дав знати ногам.

Батько тільки лагідно усміхнувся.

Ех, ти – герой! Так це ж відомий Іван Сила. Він хотів тобі просто допомогти. А ти?

Так відбулося моє перше побачення із славними білківським богатирем Іваном Кротоном, – закінчив свою розповідь Василь Ковач.

Василь Шкіря.

Ваш отзыв

Ваш коментар