Років понад двадцять тому, коли в нашому Закарпатті тривала запекла міжконфесійна війна, тодішній Імстичівський сільський голова Михайло Петрашко, ділячись своїми думками на шпальтах “Нового життя”, констатував, що його село − приклад міжконфесійного миру. Так воно й було, бо тоді, коли греко-католицька громада почала молитися в сплюндрованій комуністичним режимом церкві Свято-Михайлівського монастиря ЧСВВ, православна громада ділилася із своїми братами по вірі всім церковним реквізитом, аж до дзвонів. Ніхто, включаючи й нині діючого православного священника, протоієрея Петра Канайла, не дорікав тим, що перейшли із, як кажуть у селі, “нинішньої” церкви до монастиря.
Початок нинішнього року підтвердив, що міжконфесійний мир у Імстичові переріс у дружбу. Спочатку греко-католики на третій день Різдва, коли церква вшановує первомученика, апостола й архідиякона Степана, прийшли поколядувати прихожани церкви Різдва Пресвятої Богородиці, де свята Літургія безперервно правиться уже 314 рік. Колядували, обмінювалися взаємними шануваннями й мирувалися разом. О. Михайло ЧСВВ запросив братів по вірі поколядувати в монастирській церкві.
Запрошення було прийнято, і 14 січня, коли вшановується пам’ять святителя Василія Великого, православні навідалися з найкращими побажаннями до прихожан і посельників святої обителі греко-католиків. Колядували й вінчували разом, а член двадцятки православних Михайло Зейкан тепло привітав отців-василіан та прихожан із старим Новим роком. Разом із православними були й диякони Василь Зейкан та Ярослав Лях.
На думку голів греко-католицької та православної громад села Михайла Петрашка та Івана Мушки, треба вже думати про мир та дружбу, а про об’єднання всіх християн східного обряду в Єдину Українську Помісну Церкву. Час розбрату минув, і дуже добре, що така ідея, думка йде з низів. Народ у нас єдиний, то й віра має бути єдиною.
Приклад мого рідного села, котре в народі називають малою Лаврою, зацікавить багатьох. А яка ваша думка?
Михайло ЦІЦАК.
